Контрастне зображення трудівників і гнобителів у повісті „Інститутка” - варіант 2

Марко Вовчок вперше в українській літературі змалювала образи кріпаків. Вона зобразила кріпаччину як справжнє зло. Читаючи її твори, ми бачимо, що кріпаки багато в чому кращі за тих панів, що збиткуються з них.

Устина розповідає про своє життя у панів досить об'єктивно. Вона визнає, що панночка її зовні дуже гарна і мила, але насправді дуже жорстока людина. „Таке молоде, а таке немилосердне, Господи!” Панночка, хоч і вчилася в інституті, але ніяких знань там не здобула, вміє тільки танцювати та розмовляти французькою. Нічого сама не роблячи, вона при цьому постійно лається на дівчат, що вони ледачі, і видумує для них різні кари. І в ці хвилини вона стає потворною: „Як вона охижіла, яке страшне зробилося в неї личко гоже!”

Женихів панночка розглядає з точки зору їх маєтків і становища у світі. У ній борються два почуття: любов до лікаря і бажання бути багатою. І, можливо, якби вона не дізналася, що лікар має хутір, вона б і не вийшла за нього заміж. Не такою є Устина. Вона кохала свого Прокопа від усієї душі, не шукала собі багатого чи вільного чоловіка. Для неї щастя у подружжі — це взаєморозуміння і взаємопідтримка.

Відрізняються ці дві дівчини і у ставленні до людей похилого віку. Здавна в Україні шанувалися старі люди, чи багаті вони були, чи бідні. Ніхто не міг не те що вдарити, а і слова неприємного сказати старшому від себе. Але для панночки стара бабуся, що працювала у маєтку, була всього тільки кріпачкою, тому вона і кричала на неї, і била, і штовхала. Ця її поведінка і викликала обурення Прокопа. Він, людина глибоко моральна, не міг дивитися, як при ньому ображають стару людину, хоч і знав, що панночка помститься йому. По відношенню до своєї бабусі панночка, хоч і була ласкава, але робила це, коли хотіла влаштувати танці чи справити нову сукню. Вона була тираном як зі своєю бабусею, так і з чоловіком.

Стара пані протиставляється бабусі-кріпачці. Пані — така ж нероба, як і її онучка. Бабуся ж увесь свій вік робила і на старості не одпочивала: постійно на ногах, усюди догляне, усюди дасть лад. Дізнавшись, що Устина і Прокіп покохались, вона радіє за них і підтримує: „Коли вже покохала, нехай кохає: то їй судьба така судилася”. А бабуся панночки тільки й знала, що нарікала на долю через те, що онучка її одружується на бідному полковому лікареві. Вона вважала, що кохання — то пусте, головне — це становище і майно.

Розкриваючи жорстокість, бездушність панів і терплячість та доброту кріпаків, Марко Вовчок довела, що пани ніяк не вищі за своїх хлопів, а навпаки багато чому могли б у них повчитися, зокрема поваги до інших, сердечному теплу, доброті, душевній щирості та справжній народній мудрості.