"Чорна рада" образи

Усі головні герої “Чорна рада” умовно поділяються на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби Руїни з одного боку і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва.

“Чорна рада” образи роману

До першої групи персонажів можна віднести:

• Павло Тетеря
• Яким Сомко
• Іван Брюховецький

До другої групи відносяться:

• козак Черевань
• Васюта
• Матвій Гвинтовка
• Вуяхевич
• полковник Шрам
• Кирило Тур
• Петро
• Леся
• інші

Але слід пам’ятати, що цей поділ досить умовний, оскільки є всі підстави вважати, що, наприклад, полковника Шрама Пантелеймон Куліш міг змалювати на основі даних про реальну історичну постать — полковника Шрамка. На користь цього свідчить перша, чорнова назва повісті — «Сотник Шрамко и его сыновья», існування реальної історичної постаті — полковника паволоцького полку Шрамка, який за деякими даними, невдовзі після Визвольної війни Богдана Хмельницького заснував свій хутір (зображений у романі) на Лівобережжі, який пізніше виріс у сучасне смт. Шрамківка Драбівського району Черкаської області, село у якому народився і провів перші роки свого життя український гетьман Павло Полуботок (на хуторі Полуботівка). Один з представників роду Шрамків служив пізніше при гетьмані Івані Мазепі, інший — воював у складі військ УНР, Петра Врангеля і Антона Денікінав часи Громадянської війни 1917–1921 рр. в Україні.

Також із хронік того часу довідуємось, що: Шрамко Юсько Степанович став писарем полковим. Отаман сотенний (1638-?) Кузьма Черевань став козаком сотні Корчовського (1649).

Характеристика образів “Чорна Рада”

Центральним у романі є образ соціальних низів, черні (звідси й на­зва «Чорна рада»). Це узагальнений демократичний образ українського народу — запорозьких козаків, міщан, селян тощо…

Усі історичні персонажі роману, крім Сомка, — Брюховецький, Васюта, Вуяхевич — позначені владою й користолюбством, зажерливістю й підступністю. Автор ставиться до них з неприхованою антипатією: «Мізерна пиха розгорнулась усюди по гетьманщині. Почали знатні коза­ки жити на лядський кшталт із великої розкоші… Запобігаючи царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки вер­ховодити над іншими».

Брюховецький — це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, удаючись до лукавства й демагогії: «Усі будемо рівні!»; «Хліб та вода — козацька їда» тощо…

Батько і син Шрами, Сомко щиро засмучені долею рідного краю, усе роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, про­те, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів змальовано в ро­мані найповніше і найпозитивніше. Якима Сомка виведено як продов­жувача справи Б. Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зло­жити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під од­ну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».

З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України… Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за «лакомство нещасне» і зли­галися з поневолювачами народу… Образ Шрама, козацького полковни­ка і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.

Гідний батька і син Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хо­робрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть.

Окремо визначимо образ сліпого старця-кобзаря, у якому сконцен­тровано іншу проблему — народ і співець. Це романтичний образ «Бо­жого ясного Чоловіка», людини національно свідомої, котра в мораль­ному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «наче бачить таке, чо­го видющий зроду не побачить». Автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі»…

Найяскравіший з образів козаків — Кирило Тур. Про те, що він ко­ристується симпатією автора, легко визначити з опису зовнішності ге­роя: «…здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима…» Цей портрет повністю виправдовує прізвище героя, справді схожого на тура. Для Кирила, за його ж словами, Січ — мати, а Луг — батько… Го­ловне для Кирила — козацька честь: «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного». Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисливих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побратимства. Перед гетьманом він тримається як рівня з рівнею… Останній штрих образу Тура, який ще більше посилює до нього симпатію, — викрадення вночі нареченої гетьмана, Лесі, спроби визволити самого гетьмана Сомка, за­судженого до страти.

Хуторяни, козаки Череваня, живуть безтурботним життям на лоні ідилічної природи. Про Череваня, колись завзятого козарлюгу, а тепер обважнілого хуторянина, саме прізвище говорить. Череваниха — «моло­диця свіжа й повновида, пряма, як тополя». Про їхню дочку Лесю напи­сано скупо, але промовисто: « Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — так усякому на душі мов сонечко світить». Череванів хутір — ідеал Куліша натурального життя людини в повній гармонії з природою і совістю, у дотримуванні Божих заповідей (Б. Степанишин).