«Чигрине, Чигрине» аналіз

«Чигрине, Чигрине» — вірш Тараса Шевченка, написаний під враженням після відвідання гетьманської столиці міста Чигирина (Черкаська область).

«Чигрине, Чигрине» Шевченко аналіз

Рік написання: 19 лютого 1844

Жанр: громадянська лірика.

Тема: висловлення суму і жалю поетом з приводу знищення Запорозької Січі і втрати могутності Вкраїни; глибокі роздуми про минуле й майбутнє рідного краю.

Ідея: засудження тих, хто занедбав, зрадив Україну, заклик до боротьби з поневолювачами і гнобителями українців.

Основна думка: впевненість у відродженні козацтва, тієї сили, що здатна знищити самодержавство, будь-яку експлуатацію, приниження гідності.

У поезії Т. Шевченко критикує Б. Хмельницького за його легковірність, необачність, політичну недалекоглядність. Гетьман, на думку поета, не зрадник, але за приєднання України до Росії його осудять нащадки, тож краще б йому було і на світ не народжуватись.

Письменник таврує Хмельницького за необачний Переяславський союз з Московією.

Богдан Хмельницький — син українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко від Чигирина мав невеличкий хутір Суботів. Ще зовсім молодим Богдан вступив до козацького війська. Вже скоро всі помітили, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний керівник.

Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під Ціцерою (1620 року) боровся поруч зі своїм батьком. Батько загинув у тій битві, а молодий Богдан потрапив у турецьку неволю, де пробув два роки.

Вийшовши з неволі, став сотником Козацького війська, і знали його запорожці як відважного й розумного чоловіка. По невдалому козацькому повстанні в 1638 році Хмельницький жив постійно в Чигирині або в своєму хуторі Суботові, успадкованому від батька.

Гетьман Хмельницький має в українській історії славу, бо він перший рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі.
Про Хмельницького народ склав пісні, з яких багато дотепер збереглося. Його образ прославлений у художніх творах.

Сюжетна лінія вірша: Твір розпочинається риторичним звертанням Чигрине, Чигрине, яке у вірші повторюється тричі й підсилює довірливий тон.

Перша частина — це філософський роздум поета про плинність часу («Над землею летять літа»), під впливом якого руйнується все: і святая… слава Чигирина, і Дніпро висихає, і розсипаються могили; нащадки забувають про минулу славу своїх предків, яка, «як пилина, лине за вітрячи холодними», про славу гетьманської столиці Чигирина.

У наступній частині поезії змінений віршовий розмір (чотиристопний ямб, тоді як у першій частині — хорей), це чотири пристрасні риторичні запитання, у яких висловлено розчарування ходом історії не на користь Україні:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??
Що ж на пиві уродилось??!

Відповідь — метафорична картина української дійсності:

«Засівали , І рудою’ поливали…
шаблями скородили».
А вродила «рута… рута…
Волі нашої отрута».

У цих рядках засобами іронії та контрасту показано крах ідеї державництва, утрату незалежності.

Шевченко вдається до сильного художнього прийому: уводить у вірш образ гюета-юродивого, який потім з ’явиться й в інших творах («І мертвим, і живим…»). Він усе знає, розуміє, оплакує Україну, але люди його не чують:

«А я, юродивий, на твоїх руїнах.
Марно сльози трачу».

Митець не може змиритися з тим, що …заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла…

Поезія пройнята мотивами туги за колишньою козацькою славою, патріотичними ідеями, вірою в кращу долю України.

Поет висловлює надію на те, що він своїм гарячим поетичним словом зможе “викувати до старого плуга новий леміш і чересло”, тобто розбудить громадську думку, спонукає до дії. Йому хочеться, щоб до байдужої, “гнилої” крові влили живу, чисту, святу козацьку, яка розбудить волю. Він сподівається, що все-таки “встане правда на сім світі”.

Стало зрозумілим, що Т. Шевченко визначився у своїй подаль­шій творчій долі. З цього часу його слово буде прямо служити пробудженню народу. Поет уже не братиме до уваги, чи подоба­ються його твори цензурі, чи ні — він не звертатиме уваги на неї, писатиме так, ніби тієї цензури і не було. Його поезії не будуть друкувати, але вони йтимуть до народу в багатьох списках.