Тільки в «сродній праці» щастя людини (за творчістю Г. Сковороди)
Григорій Савич Сковорода — видатний український письменник, філософ і педагог. Саме його внесок в українську культуру і літературу є величезним. Письменник переконаний: щастя кожної окремої людини залежить від правильно обраного життєвого шляху. Ідея «сродної праці», яка є основною умовою існування будь-якої особистості, наскрізно звучить у всій його творчості. «Людина без праці не може мати щастя і морального задоволення», — говорить він.
Цю ідею автор дотепно розвінчує у своїх байках: «Собака й Кобила», «Зозуля й Кошик». Але особливо яскраво ця ідея звучить у творі «Бджола і Шершень». Бджола збирає мед за покликанням і без цієї роботи не мислить свого життя. Вона це робить не тому, що в цьому є нагальна потреба, а тому, що це їй подобається. Її не може зрозуміти Шершень, бо весь вік свій звик тільки користуватися плодами інших. Такі люди, як Шершень, на думку Сковороди, — паразити нашого суспільства. Вони живуть крадіжкою того, що інші заробляють протягом життя, «щоб їсти і нити». В образі Шершня автор засуджує людей панівного класу свого часу, а Бджола — це образ мудрої людини, яка працює на користь іншим, не знаючи втоми, бо займається «сродною працею», працею за покликанням і вподобанням. А це, як відомо, не завдає втоми. Байкар вшановує бджіл за їх працьовитість і засуджує шершнів як пристосуванців суспільства.
У байках Г. Сковороди я побачила, як він розкриває нам, нащадкам, стан людини, переповнення її щастям, задоволенням від здійсненого, коли вона займається працею, яка їй до душі, для якої вона народжена. На його думку, люди на повинна прагнути працювати за покликанням, яке дасть їй велике моральне, а як наслідок — і матеріальне задоволення. «Тільки духовне призведе до матеріального, а не матеріальне — до духовного», — зауважував у своїх працях філософ.
Найбільша трагедія стається тоді, коли людину усувають від її «сродної праці». Якщо відірвати бджолу від її улюбленої роботи (збирати нектар), дати їй готовий мед, то не буде трудівниця щасливою.
Автор не раз стверджує, що певні обдарування і покликання має кожен, але і лід лише пізнати себе й обрати «сродну працю» за основу свого подальшого існування, і саме це неодмінно принесе щастя, задоволення від пройденого життєвого шляху.
Отже, всі люди можуть бути щасливими. Але в чому ж щастя людини? Сковорода переконливо довів, що щастя людини — в самій людині, в пізнанні своїх нахилів, своєї природи, в «сродній» з нею праці.
Тільки людина вирішує, чим їй займатися впродовж свого життя, який шлях і брати, кого кохати, з ким спілкуватися, як жити. Отже, вона сама вирішує, чи бути щасливою…
Сковорода ж був щасливою людиною, бо у своїх творах «дожив» до нашого часу і, на мою думку, ще довго житиме в серцях українців. І хто знає, можливо, не одна людина, прочитавши твори великого філософа, побудувала свій життєвий шлях саме так, як він учив, і стала від цього по-справжньому щасливою. Тож, мабуть, слід і нам до нього прислухатися.
Цю ідею автор дотепно розвінчує у своїх байках: «Собака й Кобила», «Зозуля й Кошик». Але особливо яскраво ця ідея звучить у творі «Бджола і Шершень». Бджола збирає мед за покликанням і без цієї роботи не мислить свого життя. Вона це робить не тому, що в цьому є нагальна потреба, а тому, що це їй подобається. Її не може зрозуміти Шершень, бо весь вік свій звик тільки користуватися плодами інших. Такі люди, як Шершень, на думку Сковороди, — паразити нашого суспільства. Вони живуть крадіжкою того, що інші заробляють протягом життя, «щоб їсти і нити». В образі Шершня автор засуджує людей панівного класу свого часу, а Бджола — це образ мудрої людини, яка працює на користь іншим, не знаючи втоми, бо займається «сродною працею», працею за покликанням і вподобанням. А це, як відомо, не завдає втоми. Байкар вшановує бджіл за їх працьовитість і засуджує шершнів як пристосуванців суспільства.
У байках Г. Сковороди я побачила, як він розкриває нам, нащадкам, стан людини, переповнення її щастям, задоволенням від здійсненого, коли вона займається працею, яка їй до душі, для якої вона народжена. На його думку, люди на повинна прагнути працювати за покликанням, яке дасть їй велике моральне, а як наслідок — і матеріальне задоволення. «Тільки духовне призведе до матеріального, а не матеріальне — до духовного», — зауважував у своїх працях філософ.
Найбільша трагедія стається тоді, коли людину усувають від її «сродної праці». Якщо відірвати бджолу від її улюбленої роботи (збирати нектар), дати їй готовий мед, то не буде трудівниця щасливою.
Автор не раз стверджує, що певні обдарування і покликання має кожен, але і лід лише пізнати себе й обрати «сродну працю» за основу свого подальшого існування, і саме це неодмінно принесе щастя, задоволення від пройденого життєвого шляху.
Отже, всі люди можуть бути щасливими. Але в чому ж щастя людини? Сковорода переконливо довів, що щастя людини — в самій людині, в пізнанні своїх нахилів, своєї природи, в «сродній» з нею праці.
Тільки людина вирішує, чим їй займатися впродовж свого життя, який шлях і брати, кого кохати, з ким спілкуватися, як жити. Отже, вона сама вирішує, чи бути щасливою…
Сковорода ж був щасливою людиною, бо у своїх творах «дожив» до нашого часу і, на мою думку, ще довго житиме в серцях українців. І хто знає, можливо, не одна людина, прочитавши твори великого філософа, побудувала свій життєвий шлях саме так, як він учив, і стала від цього по-справжньому щасливою. Тож, мабуть, слід і нам до нього прислухатися.
