Порівняльна характеристика Наталки Полтавки і Марусі
Перша в українській літературі і драматургії п’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» була написана у 1819 році, та вона й досі користується любов’ю прихильників театру і читачів. В цій п’єсі багато привабливого: дотепні діалоги, чудові пісні, зворушлива історія вірного і чистого кохання. І, звичайно ж, найбільшою любов’ю користується головна героїня цього твору, ім’я якої автор виніс в назву твору. На мій погляд, саме Наталка, звичайна українська дівчина, забезпечила драмі таке щасливе і довге життя.
Наталка Полтавка майже ідеальна дівчина, здається, що вона не має жодної вади. Від першої появи на сторінках твору до останньої хвилини Наталка залишається втіленням найкращих якостей українських жінок. Її монолог і перша пісня розкривають вірність дівчини у коханні, щирість і глибину її почуттів. А в сцені зустрічі Наталки з возним вона вражає своїм почуттям гідності, гордістю і розумом. Крім того, Наталка не прагне вийти за багатого нелюба, знає про нерівність і рівність людей та добре орієнтується в соціальних відносинах.
По ходу п’єси розкриваються й інші позитивні якості дівчини. Вона привітна і чемна людина, гарна робітниця і любляча дочка. «Золото, а не дівка», — захоплено говорить про героїню виборний. Вона готова на самопожертву заради матері – вийти заміж за пихатого і самозакоханого возного.
Але повернення її коханого Петра відродило в дівчині мужність і рішучість. Не кожна дівчина в ті часи була здатна розірвати стосунки з багатим нареченим і порушити свою обіцянку. Наталка й тут опиняється на висоті – вона наполегливо відстоює своє щастя і добивається свого. Героїня п’єси І. Котляревського нагадує чудову героїню доброї казки, яка робить лише добрі справи і живе виключно по правді. Саме у казках такі персонажі нагороджуються багатством, щасливим життям або щирим коханням. Можливо саме тому образ Наталки так приваблює читачів і глядачів. Адже в цьому образі утверджуються кращі дівочі якості, якості, яки у всі часи підносила народна мораль, якості, які й зараз повинні прикрашати наших співвітчизниць.
Не менш привабливою є головна героїня повісті Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся». Це перший в українській літературі прозовий твір, написаний живою народною мовою. У цій повісті автор так реалістично розповідає про життя простого народу, що викликає розуміння проблем, які постали перед цими людьми, і щире співчуття.
Головна героїня повісті Маруся, як і Наталка, являє собою справжній ідеал краси української дівчини, а її зовнішність автор змалював у традиціях народного фольклору: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, , як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Приваблива зовнішність Марусі гармонійно поєднується з її внутрішньою красою: вона, як і Наталка І. Котляревського, богобоязлива, слухняна, розумна, працьовита і добра. Саме так про неї думають й односельці: «Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває». Описуючи Марусю, автор зауважує, що білу сорочку, яка на ній одягнута, Маруся сама і пряла, і вишивала. Любов Марусі до Василя не знає меж, вона не здатна на зраду, але на жаль, такі сильні почуття призводять до загибелі героїв повісті.
Підводячи підсумки, можна з впевненістю сказати, що і Наталка Полтавка І. Котляревського, і Маруся Г. Квітки-Основ’яненки, навіть не дивлячись на те, що їхня доля склалася по-різному, – це втілення найкращих рис української дівчини, бо за своїм характером, почуттями і вчинками мають багато схожого. Не має сумніву, що будь яка з цих героїнь може служити ідеалом сучасним українським жінкам і залишиться прикладом ще багато десятиріч.
Наталка Полтавка майже ідеальна дівчина, здається, що вона не має жодної вади. Від першої появи на сторінках твору до останньої хвилини Наталка залишається втіленням найкращих якостей українських жінок. Її монолог і перша пісня розкривають вірність дівчини у коханні, щирість і глибину її почуттів. А в сцені зустрічі Наталки з возним вона вражає своїм почуттям гідності, гордістю і розумом. Крім того, Наталка не прагне вийти за багатого нелюба, знає про нерівність і рівність людей та добре орієнтується в соціальних відносинах.
По ходу п’єси розкриваються й інші позитивні якості дівчини. Вона привітна і чемна людина, гарна робітниця і любляча дочка. «Золото, а не дівка», — захоплено говорить про героїню виборний. Вона готова на самопожертву заради матері – вийти заміж за пихатого і самозакоханого возного.
Але повернення її коханого Петра відродило в дівчині мужність і рішучість. Не кожна дівчина в ті часи була здатна розірвати стосунки з багатим нареченим і порушити свою обіцянку. Наталка й тут опиняється на висоті – вона наполегливо відстоює своє щастя і добивається свого. Героїня п’єси І. Котляревського нагадує чудову героїню доброї казки, яка робить лише добрі справи і живе виключно по правді. Саме у казках такі персонажі нагороджуються багатством, щасливим життям або щирим коханням. Можливо саме тому образ Наталки так приваблює читачів і глядачів. Адже в цьому образі утверджуються кращі дівочі якості, якості, яки у всі часи підносила народна мораль, якості, які й зараз повинні прикрашати наших співвітчизниць.
Не менш привабливою є головна героїня повісті Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся». Це перший в українській літературі прозовий твір, написаний живою народною мовою. У цій повісті автор так реалістично розповідає про життя простого народу, що викликає розуміння проблем, які постали перед цими людьми, і щире співчуття.
Головна героїня повісті Маруся, як і Наталка, являє собою справжній ідеал краси української дівчини, а її зовнішність автор змалював у традиціях народного фольклору: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, , як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Приваблива зовнішність Марусі гармонійно поєднується з її внутрішньою красою: вона, як і Наталка І. Котляревського, богобоязлива, слухняна, розумна, працьовита і добра. Саме так про неї думають й односельці: «Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває». Описуючи Марусю, автор зауважує, що білу сорочку, яка на ній одягнута, Маруся сама і пряла, і вишивала. Любов Марусі до Василя не знає меж, вона не здатна на зраду, але на жаль, такі сильні почуття призводять до загибелі героїв повісті.
Підводячи підсумки, можна з впевненістю сказати, що і Наталка Полтавка І. Котляревського, і Маруся Г. Квітки-Основ’яненки, навіть не дивлячись на те, що їхня доля склалася по-різному, – це втілення найкращих рис української дівчини, бо за своїм характером, почуттями і вчинками мають багато схожого. Не має сумніву, що будь яка з цих героїнь може служити ідеалом сучасним українським жінкам і залишиться прикладом ще багато десятиріч.
