Любов к Отчизні де героїть, там сива ворожа не устоїть
Біографічні та автобіографічні відомості видатного українського письменника та драматурга І. Котляревського пов’язані з життєвою основою його відомої поеми «Енеїда». Видатному українському митцю довелося жити на переломі ХVІІІ і ХІХ століть, які були багаті на різноманітніші події, що мали досить велике значення для розвитку українського суспільства. Перш за все – це зруйнування Запорізької Січі царицею Катериною ІІ, позбавлення влади українського гетьмана і повного скасування в Україні гетьманства. Всі ці події означали, що настали нелегкі часи підкорення нашої рідної країни Російською імперією, часи колоніального підданства і повного занепаду української літератури і культури.
В українській літературі ХVІІІ століття триває розвиток напрямку «бароко» і досить широкої популярності набуває такий напрямок, як «бурлеск». Цей жанр пов’язаний з порівнюванням урочистої, високої тематики. Одним з творів цього напрямку стала поема І. Котляревського «Енеїда», яку митець створив на основі відомого твору Вергілія.
У свої шкільні роки І. П. Котляревський досить детально вивчав творчість цього давньогрецького поета, добре знав бурлескно-травестійні пародії його творів в європейській літературі. У своїй поемі І. Котляревський взяв реальні звичаї, життя і побут своїх співвітчизників. Назва його твору пов’язана з життям та пригодами його головного героя Енея – сина дарданського царя Анхіза і богині Афродіти.
За жанром поема І. Котляревського «Енеїда» являє собою бурлескно-травестійну епічну поему, адже це – віршований твір великого розміру, в якому автор змальовує значні події і блискуче розкриває людські характери. В поемі розповідається про різних людей, про їх переживання і характери. Автор вдало переніс героїв «Енеїди» Вергілія в умови тогочасного українського життя і змалював його в знижувальному, жартівливому тоні.
В основі сюжету поеми лежить античний міф про Енея, але в мандрівках героя І. Котляревський зобразив пригоди своїх співвітчизників, які спроектував на сучасне йому життя і на історичні події часів української козачини. В образах троянців були зображені мешканці України XVIII і початку ХІХ століть. Хоча козацтво і було зображене під масками троянських воїнів, але це не ввело в оману читачів «Енеїди».
І. Котляревський, як педагог, не оминув і актуальної теми виховання майбутнього покоління. У своїй поемі він картає батьків, «які синів не вчили, а гладили по головах, і тільки знай що їх хвалили». Таке потакання примхам дітей, сліпа любов давали протилежний наслідок: з них виростали ледарі, сини «чубили батьків», і тільки чекали їх загибелі або смерті, щоб заволодіти їхнім майном.
Важливо зазначити, що аморальні явища, описані І. Котляревським у поемі «Енеїда» стосуються не всього українського суспільства, а лише його «панівних» прошарків.
У образах Енея і його воїнів І. Котляревський яскраво змалював українських запорозьких козаків, їх хоробрість, веселі звичаї, завзяття. А в образах богів автор зобразив феодальну і поміщицьку верхівку з усіма негативними суспільними рисами і зневажливим ставленням до звичайних людей.
Саме такого зображення героїв вимагав від І. Котляревського бурлескний стиль. Доброзичливість і гумор у поемі часто переходить у сатиру, в творі висміюються такі риси, як сварливість, самодурство, заздрощі, грубість тощо. За допомогою яскравої мовної характеристики автор створює неповторні характери персонажів п’єси, відображує їх манери поведінки, звички, розкриває їх внутрішній світ. І не з берегів Тибру, а з Українських сіл та міст були ті персонажі, що є ще одним підтвердженням того, що, незважаючи на назву, цей твір – оповідь про Україну часів І. Котляревського, а герої поеми – справжні українці.
В українській літературі ХVІІІ століття триває розвиток напрямку «бароко» і досить широкої популярності набуває такий напрямок, як «бурлеск». Цей жанр пов’язаний з порівнюванням урочистої, високої тематики. Одним з творів цього напрямку стала поема І. Котляревського «Енеїда», яку митець створив на основі відомого твору Вергілія.
У свої шкільні роки І. П. Котляревський досить детально вивчав творчість цього давньогрецького поета, добре знав бурлескно-травестійні пародії його творів в європейській літературі. У своїй поемі І. Котляревський взяв реальні звичаї, життя і побут своїх співвітчизників. Назва його твору пов’язана з життям та пригодами його головного героя Енея – сина дарданського царя Анхіза і богині Афродіти.
За жанром поема І. Котляревського «Енеїда» являє собою бурлескно-травестійну епічну поему, адже це – віршований твір великого розміру, в якому автор змальовує значні події і блискуче розкриває людські характери. В поемі розповідається про різних людей, про їх переживання і характери. Автор вдало переніс героїв «Енеїди» Вергілія в умови тогочасного українського життя і змалював його в знижувальному, жартівливому тоні.
В основі сюжету поеми лежить античний міф про Енея, але в мандрівках героя І. Котляревський зобразив пригоди своїх співвітчизників, які спроектував на сучасне йому життя і на історичні події часів української козачини. В образах троянців були зображені мешканці України XVIII і початку ХІХ століть. Хоча козацтво і було зображене під масками троянських воїнів, але це не ввело в оману читачів «Енеїди».
І. Котляревський, як педагог, не оминув і актуальної теми виховання майбутнього покоління. У своїй поемі він картає батьків, «які синів не вчили, а гладили по головах, і тільки знай що їх хвалили». Таке потакання примхам дітей, сліпа любов давали протилежний наслідок: з них виростали ледарі, сини «чубили батьків», і тільки чекали їх загибелі або смерті, щоб заволодіти їхнім майном.
Важливо зазначити, що аморальні явища, описані І. Котляревським у поемі «Енеїда» стосуються не всього українського суспільства, а лише його «панівних» прошарків.
У образах Енея і його воїнів І. Котляревський яскраво змалював українських запорозьких козаків, їх хоробрість, веселі звичаї, завзяття. А в образах богів автор зобразив феодальну і поміщицьку верхівку з усіма негативними суспільними рисами і зневажливим ставленням до звичайних людей.
Саме такого зображення героїв вимагав від І. Котляревського бурлескний стиль. Доброзичливість і гумор у поемі часто переходить у сатиру, в творі висміюються такі риси, як сварливість, самодурство, заздрощі, грубість тощо. За допомогою яскравої мовної характеристики автор створює неповторні характери персонажів п’єси, відображує їх манери поведінки, звички, розкриває їх внутрішній світ. І не з берегів Тибру, а з Українських сіл та міст були ті персонажі, що є ще одним підтвердженням того, що, незважаючи на назву, цей твір – оповідь про Україну часів І. Котляревського, а герої поеми – справжні українці.
