Величальна пісня матері (образ матері у творчості українських поетів)

Мама. Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і лагідні руки, найвірніше і найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим.

І скільки б тобі не було років — п'ять чи п'ятдесят — тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чи більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше її життя.

Від Шевченкового „Там матір добрую мою ще молодую...” і до сьогоднішніх днів українська поезія складає величальну пісню матері.

Образ матері — це символ добра на землі. Це символ Батьківщини, якій люди віддають найтепліші почуття, свою любов.

Важко назвати поета, який би у своїй творчості не звертався до образу матері.

Мене вразив твір А. Малишка „Пісня про рушник”. Поет використав символ — рушник, який на щастя і на долю вишила мати синові, що їхав „у дорогу далеку”. Цей вірш став народною піснею. Хіба можна забути слова:

   І на тім рушничкові

   оживе все знайоме до болю:

   і дитинство, й розлука,

   й твоя материнська любов.

Д. Павличко створив прекрасний вірш „Два кольори”, які „переплелись, як мамине шиття, червоними і чорними рядками”.

Мати теж в дорогу „сорочку вишила”, і син повертається з доріг:

   Та я нічого не несу додому,

   Мій згорточок старого полотна,

   І вишите моє життя на ньому.

Жінку-матір оспівали поети як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю.

На плечі матері лягли всі турботи, тяжкі випробування життя.

До сліз зворушують слова Миколи Сингаївського в поезії „Чорнобривці”, що стала однією з найулюбленіших пісень українського народу:

   Як на ті чорнобривці погляну,

   Бачу матір стареньку,

   Бачу руки твої, моя мамо.

   Твою ласку я чую, рідненька.

Скільки ночей недоспано, скільки сліз виплакано матір'ю! Кожна мати хоче, щоб життя її дитини було щасливим, вона „від лютої зими затуляла нас

крильми”, як пташка оберігає своїх пташенят.

У вірші „Сива ластівка” Б. Олійник задушевно звертається до матері:

   Там, де ти колись ішла,

   Тиха стежка зацвіла

   Вечоровою матіолою,

   Дивом-казкою світанковою...

Дивом-казкою... — і тріпоче щось в душі, і перед нами постає Мати в найвищому розумінні — це наша країна, це мати-природа, яка створила життя на Землі.

У своїй поезії „Лебеді материнства” В. Симоненко оспівує матір і Батьківщину. Батьківщина і мати —вічні.

   Можна вибрать друга і по духу брата,

   Та не можна рідну матір вибирати,

   Можна все на світі вибирати, сину,

   Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У відданості Батьківщині — синівське щастя і сила, і честь. М. Сингаївський у своїй поезії „Мати” наголошує:

   Від матері — слово, і пісня, і хліб.

   Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

   Все від матері — мужність і перший політ,

   і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Велика, щира синівська любов до матері священна.