Моє знайомство з життям і творчістю великих людей
Знайомство з великими людьми почалося для мене з книжки Тараса Григоровича Шевченка “Кобзар”. Довгими зимовими вечорами дідусь на моє прохання читав уголос улюблені рядки кожного українця. Поки я був ще маленький, знайомство з Кобзарем обмежувалося моїм милуванням картинами природи, які так майстерно малював велет нашої літератури:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Коли я трохи підріс, то запитав у дідуся, хто ж є той чоловік, який написав ці чудові рядки? І тоді дідусь розповів мені сумну й водночас піднесену історію зростання великого Кобзаря — нашого національного генія.
Пізніше я почав глибше цікавитись творчістю Шевченка й зрозумів, що Тарас Григорович поєднав у своїй особі риси, взагалі притаманні українській нації. Із захватом я читав його “Щоденник”, написаний у роки заслання й повернення. Ох і людина ж це була! Справжній чоловік, схильний до простих земних веселощів, і водночас справжній мислитель. Якби хоч один з тисячі моїх співвітчизників мав лише краплю Кобзаревих чеснот! Хоча й мають, але не вміють поки що скористатися ними…
Вивчаючи творчість і особистість Тараса Григоровича Шевченка, поступово відчуваєш, ніби груди наливаються свіжим повітрям, а душа стає сильнішою. Мабуть, якби мені пощастило поспілкуватися з Кобзарем і розпитати в нього щось, мої шукання були б коротшими. Він сприймав життя таким, яким воно є, — і це об’єднує Шевченка з геніальними діячами всіх часових і просторових меж. Колись і я навчуся цьому, а поки що в мене є старенький “Кобзар”, якого я з радістю гортаю. І рядки, які линуть, здається, із самого серця неньки України, запевняють мене, що попереду ще багато прекрасного, доброго, людяного. Того, чому Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє величне життя.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Коли я трохи підріс, то запитав у дідуся, хто ж є той чоловік, який написав ці чудові рядки? І тоді дідусь розповів мені сумну й водночас піднесену історію зростання великого Кобзаря — нашого національного генія.
Пізніше я почав глибше цікавитись творчістю Шевченка й зрозумів, що Тарас Григорович поєднав у своїй особі риси, взагалі притаманні українській нації. Із захватом я читав його “Щоденник”, написаний у роки заслання й повернення. Ох і людина ж це була! Справжній чоловік, схильний до простих земних веселощів, і водночас справжній мислитель. Якби хоч один з тисячі моїх співвітчизників мав лише краплю Кобзаревих чеснот! Хоча й мають, але не вміють поки що скористатися ними…
Вивчаючи творчість і особистість Тараса Григоровича Шевченка, поступово відчуваєш, ніби груди наливаються свіжим повітрям, а душа стає сильнішою. Мабуть, якби мені пощастило поспілкуватися з Кобзарем і розпитати в нього щось, мої шукання були б коротшими. Він сприймав життя таким, яким воно є, — і це об’єднує Шевченка з геніальними діячами всіх часових і просторових меж. Колись і я навчуся цьому, а поки що в мене є старенький “Кобзар”, якого я з радістю гортаю. І рядки, які линуть, здається, із самого серця неньки України, запевняють мене, що попереду ще багато прекрасного, доброго, людяного. Того, чому Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє величне життя.