Краса навколишнього світу в слові
Що таке краса? Це привабливість, врода, вишуканість? А може, краса виблискує своєю величчю у добрих, людяних вчинках? Ні, мабуть, краса найбільше розкривається у стосунках між людьми. Серце захоплює картина життя, яку малюють закохані. Хочеться плакати, коли бачиш, як трепетно обіймає мати свою дитину. Яка велич, яка краса!
Та ось лунає пісня. Яка гарна мелодія, які красиві слова… Вони дивували колись і продовжують дивувати сьогодні своєю щирістю, змістовністю й магічною силою, що здатна змінювати світ навколо. Великі люди говорять: «Слово… Живеш ти поруч з людиною і наповнюєш змістом її життя, прикрашаєш буття, немов цвіт, що ніколи не в’яне й вічно розпускається. Цвіт усього її життя, яке починається далеко за межами історії».
«У мові одухотворюються весь народ і його батьківщина. У ній втілюються творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її поля, гори й долини, її ліси й річки, її бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів». Так писали про неабиякі можливості слова різні люди у різні часи.
Дійсно, мова живе і в устах народних, і в устах письменників і поетів. Ті вуста, починаючи від Нестора-літописця і до наших днів, несуть оту природну красу.
Горить свіча. І, схилившись, працює Нестор.
Минають роки, і нема вороття назад.
Народилася «Повість…» про людей, їх життя й безсмертя.
Пише Нестор — й оживає історії сад.
Ми живемо у світі, де так багато краси. Вона у метелику, що сів на квітку, у веселому гомоні птахів, у ледь чутному співі лісових дзвіночків, хор яких можуть почути лише деякі з нас. І яке ж то щастя, який безцінний дар, що всю цю красу ми можемо відтворити у слові. А значить — передати своїм нащадкам.
«Мова — то втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова», — сказав М. Рильський. Тож любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Тоді побачимо світ у всій його неповторній красі.
Та ось лунає пісня. Яка гарна мелодія, які красиві слова… Вони дивували колись і продовжують дивувати сьогодні своєю щирістю, змістовністю й магічною силою, що здатна змінювати світ навколо. Великі люди говорять: «Слово… Живеш ти поруч з людиною і наповнюєш змістом її життя, прикрашаєш буття, немов цвіт, що ніколи не в’яне й вічно розпускається. Цвіт усього її життя, яке починається далеко за межами історії».
«У мові одухотворюються весь народ і його батьківщина. У ній втілюються творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її поля, гори й долини, її ліси й річки, її бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів». Так писали про неабиякі можливості слова різні люди у різні часи.
Дійсно, мова живе і в устах народних, і в устах письменників і поетів. Ті вуста, починаючи від Нестора-літописця і до наших днів, несуть оту природну красу.
Горить свіча. І, схилившись, працює Нестор.
Минають роки, і нема вороття назад.
Народилася «Повість…» про людей, їх життя й безсмертя.
Пише Нестор — й оживає історії сад.
Ми живемо у світі, де так багато краси. Вона у метелику, що сів на квітку, у веселому гомоні птахів, у ледь чутному співі лісових дзвіночків, хор яких можуть почути лише деякі з нас. І яке ж то щастя, який безцінний дар, що всю цю красу ми можемо відтворити у слові. А значить — передати своїм нащадкам.
«Мова — то втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова», — сказав М. Рильський. Тож любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Тоді побачимо світ у всій його неповторній красі.
