Краса материнства
На жаль, надто багато зараз жінок, які народжуючи дітей, не стають при цьому матерями. Справа навіть не в «зозулях», що простісінько собі кидають немовлят напризволяще, а в тих особах, які потім забувають про своїх дітей. Буває, що дитина заважає в особистому житті, буває, що денце чарки відгороджує, а буває й зовсім буденно: «Я народила, а школа хай виховує». І коли бачиш дітей, в яких нема домашнього вогнища, більше розумієш, чому вони так схожі на вовченят. Саме тому від них віє холодом, а в очах стоїть туга, бо вони ніколи не чули маминої пісні, бо їх ніколи не пригортали мамині (мозолясті, натруджені, лагідні-лагідні) руки, а мамині вуста ніколи не промовляли: «Рідна моя дитино!».
Мамо! Як добре, що ти є на світі! Впевнено крокую я по землі, адже постійно відчуваю твою підтримку і турботу. Знаю, що ти найвірніший товариш, який ніколи мене не зрадить, не відвернеться, не залишить навіть тоді, коли відвернуться всі, який не образить даремно і боляче. У кожної людини були ситуації, коли материнське серце стикалося від передчуття чогось лихого, що загрожувало її дитині, і мати поспішала на допомогу, уособлюючи собою ту чайку з народної пісні, яка прикривала крильцями своїх чаєнят…
Ми сприймаємо турботу, піклування про нас, материнську всепрощаючу любов як щось належне, не цінуємо, а часто взагалі не помічаємо. І коли не стає матері, якою одразу самотньою, покинутою, нещасною відчуває себе людина. Думається тоді: «Хай мама буде старенька, безпомічна, але від того, що вона продовжує тебе любити, підтримувати, здається, легше перебороти всі труднощі нашого буття»…
Від слів колискової й до кінця життя мати вчить дитину гідно жити серед людей і робити добро. Не можна навіть припустити, що десь живе мати, яка не говорила б своєму синові: «Не вкрадь. Не зрадь. Не убий». Дмитро Павличко зізнається:
« Роби добро, – мені казала мати. –
І чисту совість не віддай за шмати.»
Благословенний мамин заповіт
Ніхто мені не зможе поламати».
… А в сусідів щовечора співають про те, що «прилетіли зозулі, стали колиску колихать, малу дівчинку забавлять».
Там вчаться бути матір’ю.
Мамо! Як добре, що ти є на світі! Впевнено крокую я по землі, адже постійно відчуваю твою підтримку і турботу. Знаю, що ти найвірніший товариш, який ніколи мене не зрадить, не відвернеться, не залишить навіть тоді, коли відвернуться всі, який не образить даремно і боляче. У кожної людини були ситуації, коли материнське серце стикалося від передчуття чогось лихого, що загрожувало її дитині, і мати поспішала на допомогу, уособлюючи собою ту чайку з народної пісні, яка прикривала крильцями своїх чаєнят…
Ми сприймаємо турботу, піклування про нас, материнську всепрощаючу любов як щось належне, не цінуємо, а часто взагалі не помічаємо. І коли не стає матері, якою одразу самотньою, покинутою, нещасною відчуває себе людина. Думається тоді: «Хай мама буде старенька, безпомічна, але від того, що вона продовжує тебе любити, підтримувати, здається, легше перебороти всі труднощі нашого буття»…
Від слів колискової й до кінця життя мати вчить дитину гідно жити серед людей і робити добро. Не можна навіть припустити, що десь живе мати, яка не говорила б своєму синові: «Не вкрадь. Не зрадь. Не убий». Дмитро Павличко зізнається:
« Роби добро, – мені казала мати. –
І чисту совість не віддай за шмати.»
Благословенний мамин заповіт
Ніхто мені не зможе поламати».
… А в сусідів щовечора співають про те, що «прилетіли зозулі, стали колиску колихать, малу дівчинку забавлять».
Там вчаться бути матір’ю.
