Краса врятує світ
На уроках образотворчого мистецтва вчителька кожного разу ставить нове, але завжди пов’язане з чимось красивим, запитання: чи подобається вам дивитися на луки, вкриті кульбабами та маками? А на галявину, вкриту пролісками?
А чи були ви в Карпатах? Чи піднімалися на Говерлу? Бачили, яка краса навкруги вас? А місячна доріжка вночі на морі вам подобається?
А й справді: скільки всього прекрасного навкруги, безмежного, яскравого! Беру фарби і починаю малювати. Один штрих, другий… І я пригадую слова екскурсовода з художнього музею, яка говорила: «Справжній пейзажист вміє передати олією чи аквареллю не лише лінії і барви, але й глибоко любить свою країну, викликає таку любов у глядача».
Всім відомі пейзажі Шишкіна чи Левітана. Але я хочу розповісти про менш відомого художника, якого, на мою думку, можна назвати справжнім пейзажистом. Це Микола Глущенко. Він малював Дніпро, Київ та його околиці. Це твори не тільки митця, а й людини, яка любить життя.
Я дивлюсь на весняний пейзаж, на блакитну річку, що захоплює прибережні чагарники, над якими от-от засвистять качині зграї. І думаю, що Глущенко — поет весни.
Та ось бачу припорошені сивим інеєм дерева, іскристий сніг, по якому простягайся синюваті смуги тіней. І я впевнений, що Глущенко — поет зими.
Розкішну барвами осінь і щедре літечко теж малював Глущенко.
І дивлячись на картини цього талановитого художника, захоплюючись його майстерністю, доходжу висновку, що всіх врятує краса: природна і створена руками справжніх митців.
А чи були ви в Карпатах? Чи піднімалися на Говерлу? Бачили, яка краса навкруги вас? А місячна доріжка вночі на морі вам подобається?
А й справді: скільки всього прекрасного навкруги, безмежного, яскравого! Беру фарби і починаю малювати. Один штрих, другий… І я пригадую слова екскурсовода з художнього музею, яка говорила: «Справжній пейзажист вміє передати олією чи аквареллю не лише лінії і барви, але й глибоко любить свою країну, викликає таку любов у глядача».
Всім відомі пейзажі Шишкіна чи Левітана. Але я хочу розповісти про менш відомого художника, якого, на мою думку, можна назвати справжнім пейзажистом. Це Микола Глущенко. Він малював Дніпро, Київ та його околиці. Це твори не тільки митця, а й людини, яка любить життя.
Я дивлюсь на весняний пейзаж, на блакитну річку, що захоплює прибережні чагарники, над якими от-от засвистять качині зграї. І думаю, що Глущенко — поет весни.
Та ось бачу припорошені сивим інеєм дерева, іскристий сніг, по якому простягайся синюваті смуги тіней. І я впевнений, що Глущенко — поет зими.
Розкішну барвами осінь і щедре літечко теж малював Глущенко.
І дивлячись на картини цього талановитого художника, захоплюючись його майстерністю, доходжу висновку, що всіх врятує краса: природна і створена руками справжніх митців.
