Заквітчаймо свою Україну
Немає нічого милішого за рідну землю. Калина стоїть у лузі, тополя на околиці, лелече гніздо, криничка на перехресті доріг, теплий запах лісових квітів — все це рідна земля, все це моя Батьківщина.
Самотня хатина в дідусевому садочку. Вона стоїть край вулиці. Приземкуваті вікна, підведені синькою, стережуть весняний сад. Там дерева, виплекані дідусевими руками, і калина, випещена бабусиною рукою, і квіти, посаджені ще мамою у дитинстві. Це моя маленька Україна, моя батьківщина.
Ми з батьками влітку завжди приїжджаємо сюди. «Як приємно повертатися додому знову і знову, ніби поринаєш у своє дитинство, безтурботне, світле, радісне…», — говорить мама.
Вона пригадує, як бабуся навчала її: «Людина повинна не просто жити на світі, користуючись дарами природи, а створювати навколо себе красу. І не обов’язково будувати величні замки, висячі сади, створювати водні каскади. Просто посади квітку. Доглядай її, і коли вона розквітне, зазирни у неї. Ти побачиш красу природи, красу свого рідного краю, своєї України».
Вже давно постаріла бабуся, і мама виросла, а звичка саджати кожної весни квіти залишилася в неї назавжди. Тому і повертається вона знову і знову до батьківської оселі, щоб примножити ту красу, якою так щедро обдарована наша Батьківщина.
Самотня хатина в дідусевому садочку. Вона стоїть край вулиці. Приземкуваті вікна, підведені синькою, стережуть весняний сад. Там дерева, виплекані дідусевими руками, і калина, випещена бабусиною рукою, і квіти, посаджені ще мамою у дитинстві. Це моя маленька Україна, моя батьківщина.
Ми з батьками влітку завжди приїжджаємо сюди. «Як приємно повертатися додому знову і знову, ніби поринаєш у своє дитинство, безтурботне, світле, радісне…», — говорить мама.
Вона пригадує, як бабуся навчала її: «Людина повинна не просто жити на світі, користуючись дарами природи, а створювати навколо себе красу. І не обов’язково будувати величні замки, висячі сади, створювати водні каскади. Просто посади квітку. Доглядай її, і коли вона розквітне, зазирни у неї. Ти побачиш красу природи, красу свого рідного краю, своєї України».
Вже давно постаріла бабуся, і мама виросла, а звичка саджати кожної весни квіти залишилася в неї назавжди. Тому і повертається вона знову і знову до батьківської оселі, щоб примножити ту красу, якою так щедро обдарована наша Батьківщина.
