Мова — найцінніший скарб народу
Багата і барвиста мова українського народу. У піснях, казках, прислів’ях і приказках — життя і мудрість народу, його характер, мрії про щастя.
Але скільки судилося пережити, щоб ми зараз, у XXI столітті, могли сміливо, без перешкод, спілкуватися нею.
Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть.
Наші дідусі й бабусі розказують нам, як її забороняли і знищували. І, відверто кажучи, нашим можновладцям це майже вдалося. За довгі роки кріпаччини, існування Радянського Союзу безліч шкіл з українською мовою навчання перестали існувати. Історія України та її культура вивчалися лише з того боку, з якого хотіли бачити їх керівники великої держави. Ми майже втратили своє коріння, забули мову, бо перестали нею спілкуватися.
Сьогодні українська мова офіційно визнана державною мовою України. Але довго ще будемо йти до того, щоб кожен житель України спілкувався українською… Можливо, ніколи цього й не досягнемо. Але не слід опускати руки, треба братися до роботи — відродження і становлення рідної мови, і не слід чекати, поки це зробить хтось інший. Почнемо з себе, з найменшого, що в наших силах, — почнемо спілкуватися нею. І тоді з гордістю зможемо сказати:
О мово рідна! Їй гаряче
Віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
Але скільки судилося пережити, щоб ми зараз, у XXI столітті, могли сміливо, без перешкод, спілкуватися нею.
Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть.
Наші дідусі й бабусі розказують нам, як її забороняли і знищували. І, відверто кажучи, нашим можновладцям це майже вдалося. За довгі роки кріпаччини, існування Радянського Союзу безліч шкіл з українською мовою навчання перестали існувати. Історія України та її культура вивчалися лише з того боку, з якого хотіли бачити їх керівники великої держави. Ми майже втратили своє коріння, забули мову, бо перестали нею спілкуватися.
Сьогодні українська мова офіційно визнана державною мовою України. Але довго ще будемо йти до того, щоб кожен житель України спілкувався українською… Можливо, ніколи цього й не досягнемо. Але не слід опускати руки, треба братися до роботи — відродження і становлення рідної мови, і не слід чекати, поки це зробить хтось інший. Почнемо з себе, з найменшого, що в наших силах, — почнемо спілкуватися нею. І тоді з гордістю зможемо сказати:
О мово рідна! Їй гаряче
Віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
