Шкільна родина
Багато разів я бачив, як мама, переглядаючи старі фотографії, надовго замислювалась, коли попадалося шкільне фото з її однокласниками. Одного разу я запитав, про що вона думає, коли дивиться на таке фото.
А вона відповіла якось загадково: «Те, що відчуваю в такі хвилини, ти зможеш зрозуміти тільки тоді, коли сам закінчиш школу. А поки що цінуй свою шкільну родину». «Шкільну родину?» — перепитав я. «Так, шкільну родину, — повторила мама. — Скільки пісень написано на тему стосунків між однокласниками. Всі автори, немов змовившись, називають однокласників «шкільною родиною». Чудово, коли учні почуваються єдиним цілим, спільно здобувають перемоги і долають проблеми».
А якщо ні? Якщо ти розумієш, що далекий від свого сусіда по парті? Що між нами «немає контакту»? А буває й гірше. Під доброзичливими посмішками іноді ховаються каменюки та шпильки, якими за першої-ліпшої нагоди однокласники готові нагородити одне одного.
Ця проблема зачепила не один клас і, мабуть, не одну школу. Кожен окремий випадок — особливий, проте часто у класі є «чужак», якого, так вже склалося, не дуже шанують. І ця проблема, якщо і не загальнолюдського масштабу, то місцевого точно. Зі школи ми вийдемо у доросле життя. І за дванадцять років ми повинні не лише тригонометричні функції вивчити. А й зрозуміти, що таке дружба.
Як добре, коли шкільний колектив — це одна сім’я, а не безліч купок. Можливо, кожному з нас слід вгамувати свою пиху і бути щирими до однокласників. Щоб, зустрівшись через певну кількість років, з гордістю сказати: «Наш клас був справжньою шкільною родиною!»
А вона відповіла якось загадково: «Те, що відчуваю в такі хвилини, ти зможеш зрозуміти тільки тоді, коли сам закінчиш школу. А поки що цінуй свою шкільну родину». «Шкільну родину?» — перепитав я. «Так, шкільну родину, — повторила мама. — Скільки пісень написано на тему стосунків між однокласниками. Всі автори, немов змовившись, називають однокласників «шкільною родиною». Чудово, коли учні почуваються єдиним цілим, спільно здобувають перемоги і долають проблеми».
А якщо ні? Якщо ти розумієш, що далекий від свого сусіда по парті? Що між нами «немає контакту»? А буває й гірше. Під доброзичливими посмішками іноді ховаються каменюки та шпильки, якими за першої-ліпшої нагоди однокласники готові нагородити одне одного.
Ця проблема зачепила не один клас і, мабуть, не одну школу. Кожен окремий випадок — особливий, проте часто у класі є «чужак», якого, так вже склалося, не дуже шанують. І ця проблема, якщо і не загальнолюдського масштабу, то місцевого точно. Зі школи ми вийдемо у доросле життя. І за дванадцять років ми повинні не лише тригонометричні функції вивчити. А й зрозуміти, що таке дружба.
Як добре, коли шкільний колектив — це одна сім’я, а не безліч купок. Можливо, кожному з нас слід вгамувати свою пиху і бути щирими до однокласників. Щоб, зустрівшись через певну кількість років, з гордістю сказати: «Наш клас був справжньою шкільною родиною!»
