Український степ
Степ дивує і зачаровує погляд. Він безкінечний та прадавній. Степ, здається, займає таке важливе місце з нашому житті тому, що тільки тут може виспівати себе зачарована українська душа.
Коли ми говоримо про степ, то обов’язково згадуємо його влітку: мерехтять ковилі, цокочуть міріади комах, перепел б’є десь у запашній гущавині і сяє над степом щедре сонечко. А чи доводилось вам бачити степ узимку? Це картина прекрасна і незабутня. Куди й поділися мешканці трав’яних містечок та квіткових палаців! Тиша панує така глибока, що здається: холодне повітря дзвенить. Біла снігова ковдра вкриває все аж до обрію, і, мов поснулі отари, стоять під снігом хвилясті ковилі. На відміну від літа, життя лісу взимку таємне й добре приховане. Щоб помітити його прояви, треба бути досить спостережливим. Ген червоняста пляма на білому тлі: то ж лисичка полює на мишок, така граційна й лукава. Ось ланцюжок вовчих слідів перетинає сніжне поле: куди це ти побіг, вовчику-братику? А далі, у яру, дзюркоче не спиняючись струмок. Вода в ньому така крижана, що пече пальці. Але ж не замерзає струмок: біжить собі, мурує кришталеві вежі, пробивається крізь товщу льоду.
Якщо струсити пухнастий сніг з висохлих трав та рідких кущиків, можна побачити степовий ґрунт, який поки що дрімає, мовби колишеться в довгому сні. З першим променем весняного сонця степ стрепенеться і дуже скоро зробиться таким, яким ми його звикли бачити: розкішним, палаючим яскравими фарбами, безмежним і прадавнім у своїй красі й величі.
Коли ми говоримо про степ, то обов’язково згадуємо його влітку: мерехтять ковилі, цокочуть міріади комах, перепел б’є десь у запашній гущавині і сяє над степом щедре сонечко. А чи доводилось вам бачити степ узимку? Це картина прекрасна і незабутня. Куди й поділися мешканці трав’яних містечок та квіткових палаців! Тиша панує така глибока, що здається: холодне повітря дзвенить. Біла снігова ковдра вкриває все аж до обрію, і, мов поснулі отари, стоять під снігом хвилясті ковилі. На відміну від літа, життя лісу взимку таємне й добре приховане. Щоб помітити його прояви, треба бути досить спостережливим. Ген червоняста пляма на білому тлі: то ж лисичка полює на мишок, така граційна й лукава. Ось ланцюжок вовчих слідів перетинає сніжне поле: куди це ти побіг, вовчику-братику? А далі, у яру, дзюркоче не спиняючись струмок. Вода в ньому така крижана, що пече пальці. Але ж не замерзає струмок: біжить собі, мурує кришталеві вежі, пробивається крізь товщу льоду.
Якщо струсити пухнастий сніг з висохлих трав та рідких кущиків, можна побачити степовий ґрунт, який поки що дрімає, мовби колишеться в довгому сні. З першим променем весняного сонця степ стрепенеться і дуже скоро зробиться таким, яким ми його звикли бачити: розкішним, палаючим яскравими фарбами, безмежним і прадавнім у своїй красі й величі.