Мій улюблений твір мистецтва
Я вважаю, що серед красивого існує найкрасивіше, як серед веселого — найвеселіше. Усі мистецькі твори є гармонійними й прекрасними, кожен з них тішить око. Але коли я бачу картину Левітана “Над вічним спокоєм”, серце моє завмирає.
Перед нами — прадавня Русь. Уся вона, здається, сконцентрована тут. Церква на кручі. Спокійні води. Безмежний обрій. Художник малював картину з якоїсь високої точки. Власне, лише так можна було зобразити цей величний пейзаж. Тут народжуються мрії, тут поволі зупиняється плин часу. На картині немає людей. Існує лише глядач — зачудований, замріяний, сторонній.
Я вважаю, що улюблений твір мистецтва дуже точно характеризує людину. Одному подобаються пейзажі веселі, іншому — сумні. Один радіє сонечку, інший насолоджується глибокою тишею вечора. Власне, мені інколи потрібно відпочити від усіх, хто мене звичайно оточує. У такі години я нерідко беру в руки книжку з репродукціями картин Левітана, розгортаю її на сторінці, де ніколи не скінчиться вічний спокій, і тихо сідаю в крісло. Думки мої починають текти рівніше і спокійніше, а фантазія несе мене до далекої півночі.
Я мрію здійснити подорож російською північчю, де, здається, ще чути сплески варязьких весел. Було б просто чудово відчути ту єдину точку на мапі, звідки Левітану вдалося побачити чудо з чудес — місце спокою і роздумів. Місце, де міцнішає серце, а душа набирається сили.
Перед нами — прадавня Русь. Уся вона, здається, сконцентрована тут. Церква на кручі. Спокійні води. Безмежний обрій. Художник малював картину з якоїсь високої точки. Власне, лише так можна було зобразити цей величний пейзаж. Тут народжуються мрії, тут поволі зупиняється плин часу. На картині немає людей. Існує лише глядач — зачудований, замріяний, сторонній.
Я вважаю, що улюблений твір мистецтва дуже точно характеризує людину. Одному подобаються пейзажі веселі, іншому — сумні. Один радіє сонечку, інший насолоджується глибокою тишею вечора. Власне, мені інколи потрібно відпочити від усіх, хто мене звичайно оточує. У такі години я нерідко беру в руки книжку з репродукціями картин Левітана, розгортаю її на сторінці, де ніколи не скінчиться вічний спокій, і тихо сідаю в крісло. Думки мої починають текти рівніше і спокійніше, а фантазія несе мене до далекої півночі.
Я мрію здійснити подорож російською північчю, де, здається, ще чути сплески варязьких весел. Було б просто чудово відчути ту єдину точку на мапі, звідки Левітану вдалося побачити чудо з чудес — місце спокою і роздумів. Місце, де міцнішає серце, а душа набирається сили.
