“Радість Різдва” християнська етика. В цьому творі має розповідатись про різдвяні традиції минуло і теперішнього
На превеликий жаль стрімкість і динамічність сучасного життя, велика завантаженість наших співвітчизників насущними справами та проблемами, які постійно приходиться вирішувати, не дає змогу з достатньою уважністю ставитися к святкуванню традиційних національних свят. Але попри все і сьогодні існує багато родин, які з повагою відносяться до традицій нашого народу, що складалися віками. І таких родин переважна більшість, особливо у сільській місцевості.
Вже не одно століття наш народ святкує такі дорогі для нашої душі свята, як Новий рік, Різдво Христове і Великдень. Це самі великі свята і тому вони не минають жодного нашого співвітчизника. Але якщо Новий рік майже усі зустрічають за святковим столом у колі своєї сім’ї і при цьому не притримуються якихось традицій, то Великдень і Різдво кожен з нас намагається відсвяткувати так, як того потребують традиції нашого народу. На Великдень ми обов’язково ходимо у церкву, а наші матері чи бабусі печуть паски та роблять крашанки. Але найбільш усього мені подобається свято Різдва Христова, яке я більш за всього люблю зустрічати разом з бабусею та дідусем, які живуть на Західній Україні у селі, захованому серед Карпатських гір.
Сучасні українські сім’ї зустрічають та проводять зимові свята майже однаково, і про них досить складно скласти цікаву розповідь. Ми стали забувати про стародавні традиції святкування Різдва Христова, і сьогодні мало хто знає, як наш народ святкував ці дні раніше. Тому я й хочу розповісти про те, як проходять новорічні свята у родині моїх бабусі та дідуся, які усе своє життя шанують різдвяні традиції та суворо їх дотримуються. Я дуже люблю їздити до них відпочивати, особливо цікавий відпочинок на зимових канікулах. Мені дуже подобається, як у західноукраїнському селі зустрічають Різдво, свято, яке проходить там по-особливому і зовсім не схоже на те, як святкують його у мене вдома.
Різдво Христове – це новорічне свято, яке сповнене щирої доброзичливості, національної мудрості та загадкової чарівної краси, яке зветься Святим вечором. Незважаючи на науково-технічний прогрес, воно й нині не застаріло у своїх традиціях та виражальних формах, які дійшли до нашого часу майже без змін. Усім нам добре відомо, що таке колядки і щедрівки, і кожен з нас, напевне, знає хоч одну з них. Але якщо у великих містах святкування Різдва обмежується приходом до квартири декількох дітей, розповіддю святкових віршів та сімейною вечерею, то у селі до цього свята готуються з самого ранку.
Вже вдосвіта моя бабуся запалює піч, причому робить це дванадцятьма полінцями. Число дванадцять символізує кількість учнів Ісуса Христа і має велике значення у Різдво. Розтопивши піч, бабуся починає готувати святкові страви, кількість яких теж повинна складати число дванадцять. Я вже знаю, що усі страви будуть смачними та ситними, а головною з них стане кутя, з куштування якої й почнеться святкова сімейна вечеря.
Поки бабуся готовить їсти, дідусь порається на дворі. Він всюди наводить бездоганний порядок, бо вважає, що не тільки люди, але і тварини повинні зустрічати Святий вечір у прибраних приміщеннях. Крім того, дідусь перевіряє, чи не залишилося на дворі чогось, що він позичав у сусідів. Вважається, що перед Різдвом усі позичені речі треба повертати їх господарям. Справившись с усіма справами, дідусь заносить у хату зв’язаний сніп жита, який символізує гарний врожай то достаток у родині.
А за святковий стіл ми всідаємось лише тоді, коли на темному небі замерехтить перша зірка, яка, згідно з віковими переказами, позначає народження Ісуса Христа. Скуштувавши кутю, ми приймаємося до надзвичайно смачних страв, які весь день готувала моя бабуся. Таке святкування Різдва мені дуже подобається і я був би не проти, щоб так саме це робили і мої батьки та усі інші мешканці великих міст.
Вже не одно століття наш народ святкує такі дорогі для нашої душі свята, як Новий рік, Різдво Христове і Великдень. Це самі великі свята і тому вони не минають жодного нашого співвітчизника. Але якщо Новий рік майже усі зустрічають за святковим столом у колі своєї сім’ї і при цьому не притримуються якихось традицій, то Великдень і Різдво кожен з нас намагається відсвяткувати так, як того потребують традиції нашого народу. На Великдень ми обов’язково ходимо у церкву, а наші матері чи бабусі печуть паски та роблять крашанки. Але найбільш усього мені подобається свято Різдва Христова, яке я більш за всього люблю зустрічати разом з бабусею та дідусем, які живуть на Західній Україні у селі, захованому серед Карпатських гір.
Сучасні українські сім’ї зустрічають та проводять зимові свята майже однаково, і про них досить складно скласти цікаву розповідь. Ми стали забувати про стародавні традиції святкування Різдва Христова, і сьогодні мало хто знає, як наш народ святкував ці дні раніше. Тому я й хочу розповісти про те, як проходять новорічні свята у родині моїх бабусі та дідуся, які усе своє життя шанують різдвяні традиції та суворо їх дотримуються. Я дуже люблю їздити до них відпочивати, особливо цікавий відпочинок на зимових канікулах. Мені дуже подобається, як у західноукраїнському селі зустрічають Різдво, свято, яке проходить там по-особливому і зовсім не схоже на те, як святкують його у мене вдома.
Різдво Христове – це новорічне свято, яке сповнене щирої доброзичливості, національної мудрості та загадкової чарівної краси, яке зветься Святим вечором. Незважаючи на науково-технічний прогрес, воно й нині не застаріло у своїх традиціях та виражальних формах, які дійшли до нашого часу майже без змін. Усім нам добре відомо, що таке колядки і щедрівки, і кожен з нас, напевне, знає хоч одну з них. Але якщо у великих містах святкування Різдва обмежується приходом до квартири декількох дітей, розповіддю святкових віршів та сімейною вечерею, то у селі до цього свята готуються з самого ранку.
Вже вдосвіта моя бабуся запалює піч, причому робить це дванадцятьма полінцями. Число дванадцять символізує кількість учнів Ісуса Христа і має велике значення у Різдво. Розтопивши піч, бабуся починає готувати святкові страви, кількість яких теж повинна складати число дванадцять. Я вже знаю, що усі страви будуть смачними та ситними, а головною з них стане кутя, з куштування якої й почнеться святкова сімейна вечеря.
Поки бабуся готовить їсти, дідусь порається на дворі. Він всюди наводить бездоганний порядок, бо вважає, що не тільки люди, але і тварини повинні зустрічати Святий вечір у прибраних приміщеннях. Крім того, дідусь перевіряє, чи не залишилося на дворі чогось, що він позичав у сусідів. Вважається, що перед Різдвом усі позичені речі треба повертати їх господарям. Справившись с усіма справами, дідусь заносить у хату зв’язаний сніп жита, який символізує гарний врожай то достаток у родині.
А за святковий стіл ми всідаємось лише тоді, коли на темному небі замерехтить перша зірка, яка, згідно з віковими переказами, позначає народження Ісуса Христа. Скуштувавши кутю, ми приймаємося до надзвичайно смачних страв, які весь день готувала моя бабуся. Таке святкування Різдва мені дуже подобається і я був би не проти, щоб так саме це робили і мої батьки та усі інші мешканці великих міст.
