«Радість різдва». Християнська етика
Вже багато століть український народ святкує Різдво Христове – одне з найкращих свят, що дуже шанується нашими співвітчизниками. Різдво являє собою чудове свято, що поєднало в собі найкращі християнські традиції та язичницьку обрядовість, яку донесли до наших часів наші предки. Саме таке поєднання зробило це світо найнароднішим, найвеселішим, таким, що запам’ятовується надовго і залишає слід у душі кожної людини.
Вранці усією родиною люди йшли до церкви для того, щоб подякувати Богові за те, що послав до людей Боже Немовля, що став згодом спасителем роду людського. А ввечері молодь ходила по хатам, і вітаючи кожну родину, розповідала колядки та співала величальні і вітальні пісні, сповіщаючи радісну новину: “Пречиста Діва-Мати породила сина!”. В колядках і піснях славили господарів хати, бажали їм щедрого здоров’я, заможності та щастя. Після вечері і я разом з хлопцями ходив до знайомих і сусідів, розповідали їм колядки, за що нас пригощали ласощами. У наш час діти теж колядують, але частіше усього розповідають віршовані колядки та отримують за це подарунки. Таке поздоровлення займає не більш декількох хвилин. А раніше головним атрибутом Різдва була зірка, що символізувала Віфлеємську зірку, яка своїм з’явленням на небі сповістила колись про народження Ісуса. Та й поздоровлення були з піснями, а часом розтягувалися майже на годину.
Особисто у мою свідомість свято Різдва Христова увійшло разом із святковою вечерею, до якої моя бабуся обов’язково готувала дванадцять страв. Кількість страв була не випадковою, бо символізує дванадцять учнів Ісуса. Не випадково уся наша родина кожен рік збиралася за накритим бабусею святковим столом.
Бо з давніх-давен Святвечір наші предки завжди проводили у сімейному колі, він мав урочистий характер і дуже шанувався представниками усіх поколінь. Під образами обов’язково ставили так званого «дідуха» – туго зв’язаного з пшениці, вівса або жита снопа пшениці. Дідух вважався місцем, куди під час свята приходили духи наших предків. У деяких родинах в дідуха встромляли серп, косу або граблі, які символізували гарний врожай у новому році. Усе, що стояло у Святий Вечір на столі, створювало образ достатку та заможності родини, миру, спокою и щастя в домі. Дітей зі святковими стравами посилали до родичів та сусідів, а ті, зі свого боку, передавали гостинці зі свого столу. Такі подарунки сприймалися, як побажання родині щастя, здоров’я і багатства. А головну страву Різдвяної вечері хресники обов’язково відносили до своєї хрещеної матері, яка пригощала їх за своїм святковим столом.
Мені дуже приємно, що зараз відроджуються старі традиції, особливо помітно це на селі. А в місті різдвяне дійство можна побачити поки що у виконанні фольклорних ансамблів. Їх виконавці кожен рік запрошують усіх на різдвяні вечорниці. То ж заходьте і ви на гостини! А я в свою чергу сподіваюсь, що і жителі великих міст згодом згадають традиції наших предків і будуть святкувати Різдво Христове за всіма традиціями і звичаями нашого народу.
Вранці усією родиною люди йшли до церкви для того, щоб подякувати Богові за те, що послав до людей Боже Немовля, що став згодом спасителем роду людського. А ввечері молодь ходила по хатам, і вітаючи кожну родину, розповідала колядки та співала величальні і вітальні пісні, сповіщаючи радісну новину: “Пречиста Діва-Мати породила сина!”. В колядках і піснях славили господарів хати, бажали їм щедрого здоров’я, заможності та щастя. Після вечері і я разом з хлопцями ходив до знайомих і сусідів, розповідали їм колядки, за що нас пригощали ласощами. У наш час діти теж колядують, але частіше усього розповідають віршовані колядки та отримують за це подарунки. Таке поздоровлення займає не більш декількох хвилин. А раніше головним атрибутом Різдва була зірка, що символізувала Віфлеємську зірку, яка своїм з’явленням на небі сповістила колись про народження Ісуса. Та й поздоровлення були з піснями, а часом розтягувалися майже на годину.
Особисто у мою свідомість свято Різдва Христова увійшло разом із святковою вечерею, до якої моя бабуся обов’язково готувала дванадцять страв. Кількість страв була не випадковою, бо символізує дванадцять учнів Ісуса. Не випадково уся наша родина кожен рік збиралася за накритим бабусею святковим столом.
Бо з давніх-давен Святвечір наші предки завжди проводили у сімейному колі, він мав урочистий характер і дуже шанувався представниками усіх поколінь. Під образами обов’язково ставили так званого «дідуха» – туго зв’язаного з пшениці, вівса або жита снопа пшениці. Дідух вважався місцем, куди під час свята приходили духи наших предків. У деяких родинах в дідуха встромляли серп, косу або граблі, які символізували гарний врожай у новому році. Усе, що стояло у Святий Вечір на столі, створювало образ достатку та заможності родини, миру, спокою и щастя в домі. Дітей зі святковими стравами посилали до родичів та сусідів, а ті, зі свого боку, передавали гостинці зі свого столу. Такі подарунки сприймалися, як побажання родині щастя, здоров’я і багатства. А головну страву Різдвяної вечері хресники обов’язково відносили до своєї хрещеної матері, яка пригощала їх за своїм святковим столом.
Мені дуже приємно, що зараз відроджуються старі традиції, особливо помітно це на селі. А в місті різдвяне дійство можна побачити поки що у виконанні фольклорних ансамблів. Їх виконавці кожен рік запрошують усіх на різдвяні вечорниці. То ж заходьте і ви на гостини! А я в свою чергу сподіваюсь, що і жителі великих міст згодом згадають традиції наших предків і будуть святкувати Різдво Христове за всіма традиціями і звичаями нашого народу.
