Чарівний світ поезії
Поезія — це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі…
Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…
Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне — здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхні очі відкриті для всього прекрасного, а серця — великі й людяні. Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.
Наші бажання, помилки і прагнення — все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз — бо поет ніби висловлює твої власні думки.
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни, —
це знову Ліна Костенко. І справді, як важко не втратити себе, свою мету і мрії, коли розчиняєшся в почуттях до іншої людини!
А ось приклад громадянської лірики, в якої інша мета — відкривати правду поневоленому народу і закликати до боротьби з катами.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
У цих гнівних рядках — думка великої Лесі Українки про найвище покликання поета. І сама поетеса все життя служила цій вищій меті. Поезія видатної жінки надихала на боротьбу, вела в бій та підтримувала в стражданнях.
А витоки нашої поезії — в народній творчості. Вона надихала і поетів-сучасників, і великого Шевченка. Пам’ятаєте:
Їхав козак на війноньку,
Казав: прощай, дівчинонько,
Прощай, дівчино-чорнобривонько,
Їду в чужу сторононьку…
Або:
Не вернувся Морозенко,
Голова завзята.
Замучили молодого Татари прокляті.
Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас — особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, — любов і віра. А поезія — найкращий спосіб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.
Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…
Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне — здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхні очі відкриті для всього прекрасного, а серця — великі й людяні. Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.
Наші бажання, помилки і прагнення — все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз — бо поет ніби висловлює твої власні думки.
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни, —
це знову Ліна Костенко. І справді, як важко не втратити себе, свою мету і мрії, коли розчиняєшся в почуттях до іншої людини!
А ось приклад громадянської лірики, в якої інша мета — відкривати правду поневоленому народу і закликати до боротьби з катами.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
У цих гнівних рядках — думка великої Лесі Українки про найвище покликання поета. І сама поетеса все життя служила цій вищій меті. Поезія видатної жінки надихала на боротьбу, вела в бій та підтримувала в стражданнях.
А витоки нашої поезії — в народній творчості. Вона надихала і поетів-сучасників, і великого Шевченка. Пам’ятаєте:
Їхав козак на війноньку,
Казав: прощай, дівчинонько,
Прощай, дівчино-чорнобривонько,
Їду в чужу сторононьку…
Або:
Не вернувся Морозенко,
Голова завзята.
Замучили молодого Татари прокляті.
Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас — особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, — любов і віра. А поезія — найкращий спосіб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.
