Зимові свята у моїй сім’ї
Сучасні українські сім’ї зустрічають та проводять зимові свята майже однаково, і про них досить складно скласти цікаву розповідь. Ми стали забувати про стародавні традиції святкування Нового року та Різдва Христова, і сьогодні мало хто знає, як наш народ святкував ці дні раніше. Тому я й хочу розповісти про те, як проходять новорічні свята у родині моїх бабусі та дідуся, які усе своє життя живуть у селі на Західній Україні. Я дуже люблю їздити до них відпочивати, особливо цікавий відпочинок на зимових канікулах. Та земля дуже багата традиціями і мені дуже подобається, як у західноукраїнському селі зустрічають різдвяні свята, які проходять там по-особливому і зовсім не схожі на те, як святкують ці свята у нас.
На Різдво ще вдосвіта моя бабуся розпалює піч, при чому робить вона це дванадцятьма поліннями, бо це число символізує кількість учнів Ісуса Христа. Добре розігрівши піч, бабуся починає готувати святкові страви, і кількість їх теж повинна дорівнювати дванадцяти. Серед цих страв обов’язково буде узвар, квасоля, варений горох, риба, смажена капуста, вареники, смажена або варена картопля чи гречана каша, а також гриби, зібрані у сусідньому лісі, коржі з маком, а головне – кутя, з якої і розпочнеться святкова вечеря.
Поки бабуся порається біля печі і займається приготуванням святкової їжі, дідусь виходить на двір та годує господарство. Він уважно оглядає кожну тварину, кожен куточок подвір’я, наводячи ідеальний порядок. Дідусь вважає, що кожна тварина повинна зустрічати Святий вечір вичищеною та нагодованою, а кожен предмет у дворі на свято повинен знаходитись на своєму місці. Крім того, дідусь роздає сусідам те, що брав у них, а вони повертають йому те, що брали у дідуся, тому що ніщо у свято не повинно бути десь забуте чи позичене, ніщо не повинно залишатися у чужих руках.
Після заходу сонця вся родина готує домашній вівтар – таке собі місце для жертвоприношення. Дідусь вносить у хату дідуха – так він називає добре сплетений сніп жита, який вважається символом гарного врожаю у рік, що наступив. Після цього він вітається до бабусі, наче бучить її сьогодні вперше. Це мене кожен раз дивує і піднімає мені настрій. Після цього ми не сідаємо за стіл, доки дідусь не сходе на двір з кутею і батогом руках. На вулиці він закликає мороз до нашої хати, ходячи по двору и промовляючи: «Морозе, морозе! Іди кутю їсти!». Таким чином він нібито закликає добрий урожай до себе в родину. А до столу ми сідаємо тільки тоді, коли не темному зимовому небі сходить перша зірка. Вважається, що ця зірка за біблійною історією стала оповісником народження Ісуса Христа. Коли бабуся бачить цю зірку, вона забирає з рук дідуся кутю, пригощає кожного, хто сидить за столом і лише після цього починається святкова вечеря.
Я народився та ріс у сучасному місті, тому для мене дуже цікаво спостерігати народні традиції святкування Різдва не десь там по телевізору чи в театрі, а в справжній українській родині. Тому кожен раз на зимові канікули я з задоволенням відправляюсь до своїх дідуся та бабусі, щоб саме з ними зустріти Новий рік та Різдво, щоб доторкнутися до вікових традицій нашого народу та стати їх учасником. Для мене це найкращі зимові свята, які тільки можна уявити.
На Різдво ще вдосвіта моя бабуся розпалює піч, при чому робить вона це дванадцятьма поліннями, бо це число символізує кількість учнів Ісуса Христа. Добре розігрівши піч, бабуся починає готувати святкові страви, і кількість їх теж повинна дорівнювати дванадцяти. Серед цих страв обов’язково буде узвар, квасоля, варений горох, риба, смажена капуста, вареники, смажена або варена картопля чи гречана каша, а також гриби, зібрані у сусідньому лісі, коржі з маком, а головне – кутя, з якої і розпочнеться святкова вечеря.
Поки бабуся порається біля печі і займається приготуванням святкової їжі, дідусь виходить на двір та годує господарство. Він уважно оглядає кожну тварину, кожен куточок подвір’я, наводячи ідеальний порядок. Дідусь вважає, що кожна тварина повинна зустрічати Святий вечір вичищеною та нагодованою, а кожен предмет у дворі на свято повинен знаходитись на своєму місці. Крім того, дідусь роздає сусідам те, що брав у них, а вони повертають йому те, що брали у дідуся, тому що ніщо у свято не повинно бути десь забуте чи позичене, ніщо не повинно залишатися у чужих руках.
Після заходу сонця вся родина готує домашній вівтар – таке собі місце для жертвоприношення. Дідусь вносить у хату дідуха – так він називає добре сплетений сніп жита, який вважається символом гарного врожаю у рік, що наступив. Після цього він вітається до бабусі, наче бучить її сьогодні вперше. Це мене кожен раз дивує і піднімає мені настрій. Після цього ми не сідаємо за стіл, доки дідусь не сходе на двір з кутею і батогом руках. На вулиці він закликає мороз до нашої хати, ходячи по двору и промовляючи: «Морозе, морозе! Іди кутю їсти!». Таким чином він нібито закликає добрий урожай до себе в родину. А до столу ми сідаємо тільки тоді, коли не темному зимовому небі сходить перша зірка. Вважається, що ця зірка за біблійною історією стала оповісником народження Ісуса Христа. Коли бабуся бачить цю зірку, вона забирає з рук дідуся кутю, пригощає кожного, хто сидить за столом і лише після цього починається святкова вечеря.
Я народився та ріс у сучасному місті, тому для мене дуже цікаво спостерігати народні традиції святкування Різдва не десь там по телевізору чи в театрі, а в справжній українській родині. Тому кожен раз на зимові канікули я з задоволенням відправляюсь до своїх дідуся та бабусі, щоб саме з ними зустріти Новий рік та Різдво, щоб доторкнутися до вікових традицій нашого народу та стати їх учасником. Для мене це найкращі зимові свята, які тільки можна уявити.
