Покірність (за казкою Самуїла Маршака „Дванадцять місяців“)

Самуїл Маршак— російський письменник. Літературний талант в ньому пробудився з дитинства — він придумував віршики і записував їх у свій зошит. Поталанило йому на зустрічі з людьми, які підтримали у житті: і батьки, і гімназійні вчителі, а згодом і відомий співак Федор Шаляпін, літератор Володимир Стасов доклали зусиль, щоб талант хлопця не розпорошився.

Маршак поїхав навчатися до Петербурга, а завершував освіту в Англії. Повернувшись із-за кордону, Самуїл Маршак активно береться за створення дитячих будинків, саме йому належить ідея створення і дитячих театрів, для яких він і пише свої казки-п'єси. Одна з них — „Дванадцять місяців“.

У більшості казок розкривається тема боротьби добра і зла. Але кожен автор розкриває цю тему під новим кутом зору. Самуїл Маршак у своїй казці „Дванадцять місяців“ ставить на передній план дуже важкі і водночас цікаві запитання: чи є покірність складовою доброти? Чи може тверда і незламна людина бути доброю? Чи може покірлива людина збільшувати зло у світі?

Кожен образ казки втілює відповіді на ці запитання. Образ пасербиці складний і сповнений протиріч. З першого погляду, перед нами постає ніби най покірливіша людина у світі, та згодом ми розуміємо, що це не так, що її послух мачусі був зумовлений не безглуздою покірністю, а по-перше, справжньою добротою (і це можна довести її хвилюванням про мачуху і сестру, коли їх було перетворено на собак), а по-друге, звичайною безвихіддю. Упертість пасербиці у всій повноті показана у сцені з Принцесою, коли остання просила розповісти її про те, де вона дістала проліски. Бідна дівчина обіцяла братам-місяцям нікому не розповідати про це. Принцеса роздягла її у лютий мороз, погрожувала кинути в ополонку, але молода героїня залишалася вірною собі і своїм обіцянкам, тому нічого не розповіла принцесі. Отже, коли у серці людини панують доброта, честь і вірність, упертість допомагає не втратити ці риси, і вона стає внутрішньо надзвичайно привабливою.

Небезпечне інше поєднання рис характеру у людині: злість, дурість і упертість. У цьому випадку упертість дійсно може додати гіркоти у і без того не солодку душу. І це ми бачимо на прикладі принцеси, яка теж, звичайно, не була покірною, але, на відміну від пасербиці, це приносило не добро, а зло.

Дуже цікаво те, що самодурство принцеси формувалося під впливом саме таки покірності. Покірність людини слабкої, боязкої, невпевненої, хитруватої, дурнуватої породжує велике зло. У цьому нас запевняє автор, зображуючи образи мачухи та її дочки, гофмейстерині та інших царедворців. Так би мовити, на роздоріжжі змальований учитель, який увесь час бореться зі своєю боязкою покірністю.

Здібністю протистояти злу і насиллю наділені лише люди, впевнений автор. І якщо істота, яка зовнішньо нагадує людину, стає підлабузником, вона перетворюється на тварину. Ця ідея розкривається у казці в момент перетворення Мачухи та її дочки на собак. А особливо у відповіді Січня принцесі на її прохання перетворити її собачок, що ходять на задніх лапках, на людей: „Ні, якщо вони на задніх лапках ходять, то їх в людей вже не .перетворити. Були собаками — собаками й залишаться...“

С. Маршак запевняє нас у тому, що покірність не завжди несе у собі мир. Часто вона спричиняє дуже негативні наслідки, як наприклад, самодурство у людини, відносно якої проявляли покірність. У той самий час протилежна риса характеру — впертість — стає позитивною тільки у тому випадку, коли вона належить людині з добрим і вірним серцем.