Жадібність людини вбиває її душу (за п’єсою С. Маршака «Дванадцять місяців»)

Слова цього прислів'я є досить правдивими. Адже скупість є однією з найстрашніших вад людини. Вона неначе павутина обплутує її душу і має над нею величезну силу. Під владу цієї вади підпадають і діти, і дорослі. Ця проблема загальнолюдська, тому тема жадібності посідає одне з важливих місць у світовій літературі. Недарма батьки з самого малечку намагаються виховати в дитині уміння протистояти цьому злу. Повчальними стосовно цього є й казки, в яких жадібність завжди карається.

Проблема жадібності є однією з найважливіших і на сторінках п'єси-казки російського дитячого письменника С. Маршака «Дванадцять місяців». Пов'язана вона з образами негативних персонажів — мачухи та її доньки.

Із першої ж своєї появи у п'єсі вони не викликають симпатії. Ліниві й дурні, вони просто знущаються з бідної сироти, змушуючи виконувати усю хатню роботу. Навіть перед святом Нового року не пожаліли її, а послали в лютий мороз у ліс по хмиз. Та ще й дорікають дівчинці в усьому: «А чого їй, сирітці, бракує? Хустку я їй свою віддала, зовсім добра хустка, і семи років я її не проносила, а потім тільки макітру обгортала. Черевички твої позаторішні доношувати їй дозволила. Чи мені шкода? А вже хліба скільки на неї йде! Вранці шмат, та в обід окраєць, та ввечері шкоринка. Скільки це за рік вийде! Адже днів у році багато. Інша не знала б, як віддячити, а від цієї слова не почуєш».

Жадоба збагачення засліпила їх. Одержати нагороду принцеси вони вирішили, як кажуть у народі, теж чужими руками. У люту зимову холоднечу погнали бідну пасербицю до лісу за пролісками. А в палац пішли самі та й корзини взяли великі, щоб золота отримати якнайбільше. Окрім того, вони ще й оббрехали пасербицю, назвавши її «звірючкою лісовою», упертою, дикункою.

Як бачимо, жадібність тягне за собою ще й інші вади: брехню, боягузтво. Тільки почули, що принцеса в ліс бажає поїхати і побачити на власні очі ті чудові галявини з прекрасними квітами, метеликами, звірами, відразу злякалися, що розкриється їхня брехня.

Сліпа мачухина любов до своєї доньки зробила її жорстокою навіть до власної матері. Згадаймо епізод, коли донька, що змерзла в лісі, ладна забрати шубу у власної матері. їй взагалі байдуже, що станеться з нею.

Тому абсолютно справедливим є покарання мачухи та її доньки. Найстарший і братів-місяців, Січень, перетворив їх на собак: мачуху — на чорного з сивиною, доньку — на волохатого рудого. Чари діятимуть упродовж трьох років, а якщо ті не зміняться, то залишаться собаками ще на три роки, потім на шість, а може, й до самої смерті.

Важко не погодитися зі словами відомого французького письменника О. Дюма: «Жадібність сушить душу». Це один із найтяжких смертних гріхів. Протистояти їй може лише доброчесність. Але цю рису характеру можна виховати лише за допомогою чистого серця та добрих думок.