«У кожної людини свої зорі» (за казкою-притчею А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»)

Коли настає таємнича ніч, на небі з'являються зорі. Ці яскраві й незвичайні квіти неба притягують погляди й душі людей. Одні довіряють їм найпотаємніше, інші — освідчуються в коханні, хтось загадує бажання, а комусь вони служать дороговказами.

А ще, дивлячись на неосяжний простір зоряного неба, відчуваєш себе маленьким та беззахисним, і тебе охоплює якесь нестримне бажання бути щасливим.

Про зорі писали багато письменників, і в усіх вони різні. Це тому, що різні всі ми, хто живе на Землі. Різні й ті, що мешкають на планетах, які відвідав Маленький принц. Але завжди для всіх має бути щось спільне, що об'єднує людей. Це, на мою думку, моральні основи життя, духовність, які є вічними.

Наприкінці твору Маленький принц помирає. Та читач бачить смерть його фізичного тіла. А душа героя перероджується. Маленький принц не помер, а переродився в іншу форму, значно вищу — духовну. Він помирає, щоб воскреснути у тих зорях, які подарував льотчикові.

Зорі стають символом високого й прекрасного, що існує в людині. Зоряний світ душі посилається усім нам від народження, та не завжди люди бережуть його. Дотягнутися до зірки можна, якщо, як писав інший письменник, Р. Бредбері, «твоя голова, руки і серце створені для зірок».

У своїй казці А. де Сент-Екзюпері показує, що між людьми мають бути чисті, душевні стосунки. Людям слід бути добрими, відвертими, щирими, вірними. І тоді у світі стане менше проблем. Якби люди це зрозуміли, їм стало б набагато краще жити.