”Риси характеру Скруджа в новорічній казці ” Чарльза Діккенса (Різдвяна пісня в прозі)
Відомий англійський письменник Чарльз Діккенс з вислову деяких його сучасників мав два великих таланти – вміння одночасно змальовувати жахливе та писати смішне. У своїх творах він проповідує просвітницький ідеал звичайної людини з її природженою добротою, справедливістю, порядністю та іншими принципами життя чесної людини. Виховні романи Діккенса у своїй більшості розповідають про становлення людського характеру, починаючи майже з народження і закінчуючи самостійними роками життя.
Творчість Ч. Діккенса має свої особливості, серед яких обов’язкова наявність мелодраматичних елементів, спрощені характеристики персонажів – якщо вони добрі, то добрі завжди, а якщо злі – то обов’язково злі, наявність елементів детективу та щасливі кінцівки творів.
Особливу відомість Ч. Діккенсу принесли його твори, які були написані у початковий період творчої діяльності письменника – цикл «Різдвяні повісті» (1848), романи «Крамниця старожитностей» (1841), «Домбі і син» (1848), та пізніше написані «Девід Копперфілд» (1850), «Маленька Дорріт» (1857) і «Великі сподівання» (1861). Одним з найбільш характерних творів цього періоду є повість «Різдвяна пісня в прозі», головним героєм якої виступає Скрудж – скнара із змертвілою душею.
В основу сюжету різдвяної казки покладені дива святкової ночі. У якусь мить відбувається досить незначна подія, але після цієї події може початися духовне відродження людини, яка забула, що вона була створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток у повісті раптом перетворюється у обличчя Джейкоба Марлі, який помер сім років тому саме у Свят-вечір, кахлі голландської печі, які зображують сцени із Священного Писання, теж раптом затуляються образом померлого. Здається, сам дух Марлі попереджає Скруджа про небезпеку життя без дотримання моральних цінностей. Духи Різдва у цьому творі ведуть Скруджа від перших днів дитинства до самої його смерті, і все це гармонічно сплітається в події однієї ночі. Все це покликане повністю змінити життя строго скнари і поставити його на шлях істинний.
Душа Скруджа настільки замертвіла, що його інколи плутають з померлим компаньйоном та називають Скруджа його ім’ям. Головного героя повісті автор змальовує зморшкуватим та сухим, бездушним і жорстоким, холодним, наче льодова брила ділком. Він увесь час сидить в своїй промороженій конторі та через свою жадібність не дає клерку купити хоч трохи вугілля. Свого героя Ч. Діккенс порівнює с забутим на зимовому холоду вуличним краном, з якого потихеньку капала вода доки він не перетворився на льодову брилу.
Ще більш вражає образ старого Скруджа на фоні його племінника, коли той приходить побажати своєму дядькові веселого Різдва: «Здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли… очі блищали, а з рота йшла пара».
І ось Скрудж зустрічається з Духом Минулого Різдва: «Твої губи дрижать, – промовив Дух. – А що це котиться по твоїй щоці?». Майже непомітно перші крихітки льодової брили розтоплюється першою сльозинкою, яка котиться по щоці старого скнари. Повільно зникає душевний холод, і він вже жалкує, що прогнав хлопця, якій співав різдвяний гімн, жалкує він і над тим, що не сказав теплого слова своєму клерку. Вже після першої сльозинки Скрудж схлипнув, а потім й заплакав, коли впізнав в маленькому хлопчикові самого себе.
Спочатку Скрудж не вірить Духові Марлі, а Духа Минулого Різдва навіть просить загасити своє світло і намагається зробити це сам. Але Духа Різдва Прийдешнього він уже просить про інше: «Веди мене куди хочеш… Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». І становиться зрозумілим, що Скрудж не лише з переляку обіцяє виправитися і спокутувати своє минуле зміненим майбутнім, бо невдовзі він виконує те, що пообіцяв Бобові Кречету.
П’ять частин геніального твору видатного англійського письменника Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі» – це пісня на славу Різдва, часу, коли багато людей переглядають свої вчинки в минулому и вирішують змінити своє майбутнє життя в найкращу сторону. Прикладом такої зміни і є історія про старого Скруджа, якого святкові події перетворюють майже на іншу людину, яка визиває у читача співчуття та жалість.
Творчість Ч. Діккенса має свої особливості, серед яких обов’язкова наявність мелодраматичних елементів, спрощені характеристики персонажів – якщо вони добрі, то добрі завжди, а якщо злі – то обов’язково злі, наявність елементів детективу та щасливі кінцівки творів.
Особливу відомість Ч. Діккенсу принесли його твори, які були написані у початковий період творчої діяльності письменника – цикл «Різдвяні повісті» (1848), романи «Крамниця старожитностей» (1841), «Домбі і син» (1848), та пізніше написані «Девід Копперфілд» (1850), «Маленька Дорріт» (1857) і «Великі сподівання» (1861). Одним з найбільш характерних творів цього періоду є повість «Різдвяна пісня в прозі», головним героєм якої виступає Скрудж – скнара із змертвілою душею.
В основу сюжету різдвяної казки покладені дива святкової ночі. У якусь мить відбувається досить незначна подія, але після цієї події може початися духовне відродження людини, яка забула, що вона була створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток у повісті раптом перетворюється у обличчя Джейкоба Марлі, який помер сім років тому саме у Свят-вечір, кахлі голландської печі, які зображують сцени із Священного Писання, теж раптом затуляються образом померлого. Здається, сам дух Марлі попереджає Скруджа про небезпеку життя без дотримання моральних цінностей. Духи Різдва у цьому творі ведуть Скруджа від перших днів дитинства до самої його смерті, і все це гармонічно сплітається в події однієї ночі. Все це покликане повністю змінити життя строго скнари і поставити його на шлях істинний.
Душа Скруджа настільки замертвіла, що його інколи плутають з померлим компаньйоном та називають Скруджа його ім’ям. Головного героя повісті автор змальовує зморшкуватим та сухим, бездушним і жорстоким, холодним, наче льодова брила ділком. Він увесь час сидить в своїй промороженій конторі та через свою жадібність не дає клерку купити хоч трохи вугілля. Свого героя Ч. Діккенс порівнює с забутим на зимовому холоду вуличним краном, з якого потихеньку капала вода доки він не перетворився на льодову брилу.
Ще більш вражає образ старого Скруджа на фоні його племінника, коли той приходить побажати своєму дядькові веселого Різдва: «Здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли… очі блищали, а з рота йшла пара».
І ось Скрудж зустрічається з Духом Минулого Різдва: «Твої губи дрижать, – промовив Дух. – А що це котиться по твоїй щоці?». Майже непомітно перші крихітки льодової брили розтоплюється першою сльозинкою, яка котиться по щоці старого скнари. Повільно зникає душевний холод, і він вже жалкує, що прогнав хлопця, якій співав різдвяний гімн, жалкує він і над тим, що не сказав теплого слова своєму клерку. Вже після першої сльозинки Скрудж схлипнув, а потім й заплакав, коли впізнав в маленькому хлопчикові самого себе.
Спочатку Скрудж не вірить Духові Марлі, а Духа Минулого Різдва навіть просить загасити своє світло і намагається зробити це сам. Але Духа Різдва Прийдешнього він уже просить про інше: «Веди мене куди хочеш… Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». І становиться зрозумілим, що Скрудж не лише з переляку обіцяє виправитися і спокутувати своє минуле зміненим майбутнім, бо невдовзі він виконує те, що пообіцяв Бобові Кречету.
П’ять частин геніального твору видатного англійського письменника Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі» – це пісня на славу Різдва, часу, коли багато людей переглядають свої вчинки в минулому и вирішують змінити своє майбутнє життя в найкращу сторону. Прикладом такої зміни і є історія про старого Скруджа, якого святкові події перетворюють майже на іншу людину, яка визиває у читача співчуття та жалість.
