Поселення Македонії за часів Філіпа ІІ

Під час правління короля Філіпа ІІ грецькі держави заповнювали південну частину Балканського півострова на південь, приблизно, від теперішніх Салонік. За своїм загальним характером країна, яку населяли греки, була гориста – гірські хребти розходилися у різних напрямках, утворюючи ряд районів з тісним зв’язком між ними. Це визначило розподіл Греції на ряд областей з незалежним господарським та політичним життям, що обмежувало можливість утворення єдиної держави. Завдяки неродючому, здебільше кам’янистому ґрунту, землеробство, за винятком окремих районів, не набуло великого розвитку. Хліб ріс погано, дещо більше була розвинута культура оливки і винограду, в кращих умовах було скотарство, але переважно дрібної худоби.

Такі господарські умови країни штовхали Філіпа ІІ на захоплення і заселення інших країн. Для такого роду дій була зручна дорога – море. У Греції не було місця на материку, яке було б віддалено від моря більш ніж на 60 км. Особливо вигідно було море Егейське. Закрите з півночі і з заходу Балканським півостровом, зі сходу Малою Азією, з півдня це море було загороджене островом Крит. У багатьох місцях Егейське море входить в материк глибокими бухтами, зручними для спокійної стоянки суден, усюди недалеко від берега видніється острівець або навіть кілька островів, якби складових продовження мисів. За винятком короткого неспокійного періоду в зимовий час, в інші пори року Егейське море було зручним для плавання.

Вже в стародавні часи, мабуть, незабаром після заселення південної частини Балканського півострова, куди греки з’явилися з півночі через Дунай, вони осіли на островах Егейського моря, а потім влаштувалися місцями і на малоазійському березі цього моря, на узбережжі Мармурового і Чорного моря, зайняли острів Кріт і Кіпр, а маленька колонія була навіть в Єгипті у гирла р. Ніл. Це устремління греків у східному напрямку пов’язане з тим, що тогочасний Схід – область Тигру і Євфрату, область Нілу і Мало-Азійського узбережжя Середземного моря – був найбільш багатою частиною материку.

Менш інтенсивні були устремління греків у західному напрямку, в бік Апеннінського та Піренейського півостровів. Іонічне море, що омиває Грецію із заходу, не представляло таких зручностей для плавання, як море Егейське. Тогочасний Захід за своїм господарським  розвитком стояв на нижчому ступені в порівнянні зі Сходом. Крім того, на цих, порівняно зі східними, більш далеких шляхах, грекам доводилося рахуватися з торгової і морської силою фінікіян.

Фінікія, з розвитку своєї господарської та політичної організації, була більш, так би мовити, давньої, ніж Греція. У початковий період свого розвитку Фінікія представляла невелику країну на перському узбережжі Середземного моря на схід і південний схід від острова Кіпр, відокремлену від внутрішніх областей материка гірським хребтом, з містами Сидон і Тир. Надалі фінікіяни грали велику роль в торгівлі Сходу, а як вправні моряки, сміливо йшли у далекі плавання, що мало особливо велике значення в торгівлі Сходу із Заходом. На Захід вони везли вироби вавилонського і єгипетського ремесла – тканини, зброю, посуд, предмети розкоші, а з Заходу в Азію переважно сирі матеріали – метал, червону фарбу, що видобувається із пурпурових раковин і бурштин. Поступово у фінікіян з’явилися заморські поселення, спочатку на острові Кіпр, потім зайнятому греками, а з рештою вони утвердилися і на острові Сицилія. Фінікійські міста, розташовані в трьох частинах світу, не складали однієї держави, але все ж відносини «колоній» з «метрополією» підтримувалися. Пізніше, найважливішу частину фінікійських володінь представляв Карфаген.

Незважаючи на торговельну і морську силу фінікіян, грекам все ж вдалося захопити й утвердитися в південній частині Апеннінського півострова, місцями на островах Сицилія, Корсика, Сардинія і на європейському узбережжі Середземного моря в області гирла р. Роми. На шляху розповсюдження і затвердження греків на Заході, крім фінікіян, пізніше став Рим, який при своєму розвитку не тільки обмежив розмах грецького поширення на Захід, але зломив і панування в Середземноморському районі самої могутньої організації фінікіян – Карфагена.

Таке географічне положення Греції, на торговельних шляхах між древнім Заходом і Сходом, зумовило торговий характер розвитку тих держав Стародавньої Греції, які заповнювали територію, прилеглу з півночі і півдня до Корінфа та  перешийку, що відділяє середню Грецію від південної. Найбільшими з них тут були Афіни, Корінф і Фіви. Значення Коринфського перешийка при тогочасній техніці судноплавства, яка не давала змогу рушати у далеке плавання в обхід півострова з півдня, було величезне для товарообміну між Заходом і Сходом. Затоки Егейського й Іонічного морів, врізаючись біля цього перешийка глибоко в материк, представляли зручні морські шляхи для перевезення товарів. Вантаж  підвозився зі сходу морем до Коринфського перешийка, вивантажувався з кораблів, сухим шляхом перекидався через перешийок, а потім знову морським шляхом йшов на Захід.

Торговий характер господарства цієї серії грецьких держав зумовив зростання значення міста, міської громади, купців, ремісників, моряків. Завдяки зосередженню інтересів переважно на торгівлі, селянство не могло грати великої ролі, тим більше, що природні умови утрудняли землеробське господарство. У найбільшій грецькій державі – в Афінах, в час розвитку торгівлі «люди моря» відтісняли на задній план «людей суші». Демократія, коріння якої лежали в торгівлі і мореплавстві, поступово відтіснила «олігархію» – декілька  старих родин, що спиралися на селянство.

На противагу згаданим державам на південній частині півострова, в Пелопоннесі, існувала Спарта, держава іншого, не торгового порядку. Оточуючий її водний простір Середземного моря за своїм характером не давав зручності для плавання, а разом з тим природні умови материка сприяли розвитку землеробського господарства. На противагу Афінам, в громадській організації Спарти панівне становище зберігало нечисленне військове дворянство, яке експлуатувало масу плотів – поневолений селянський клас; крім того, була група вільного, але політично безправного населення – періеків.