Цитатна характеристика Скруджа
Опис Скруджа: «Скрудж був справжній жмикрут: він умів міцно схопити людину, як кліщами, придушити, скрутити, згребти»;
«Це був старий грішник – заздрий, жадний, твердий і гострий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри, скритний, потайний та самостійний, як той слимак»;
«Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщились, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос, хитрий та прикрий, скрипів».
«Він жив у тій домівці, що колись належала його покійному товаришу. Це був ряд темних кімнат у здоровенному домі, що стояв у самому кінці маленького двора, де йому було дуже тісно»
«Холодний іній лежав у Скруджа на голові, на бровах, на сухім підборідді. Скрудж всюди носив із собою той холод; в найгарячіші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися хоч би на один градус на Різдво».
«Злива, град, сніг, сльота мали тільки одну кращу за нього прикмету – вони бувають часом щедріші, ніж Скрудж».
«Не було вітру жорстокішого за Скруджа, снігу впертішого, дощу такого невблаганного, як Скрудж».
Риси характеру Скруджа:
Захланність (жадібність)
– Історія з коминком писаря.
– «Скрудж любив гроші й темряву, бо темрява – річ дешева».
Обмеженість:
– «Як ти можеш думати про таку дурну річ, як Різдво? Ти вбогий…»
– «Єдиною доброю, корисною справою було те, що Скрудж зоставив ім’я Марлея на вивісці, тим самим лишивши пам’ять про нього».
Дитинство Ебенезера Скруджа:
– Самотній хлопчик, покинутий своїми батьками.
– Забутий, як бувало завжди на Різдво.
– Хлопець знов тут сам, бо всі інші пороз’їздились додому на веселі святки.
– Він ходив сам-один сумний по кімнаті.
Молодість Скруджа:
– «Обличчя його ще не вражало грубими та неприємними рисами, як це було пізніше, але вже мало ознаки заклопотаності та скупості. В очах у нього був якийсь неспокійний заздрий вираз, і той вираз виявляв, які почуття пустили в Скруджеві коріння, маючи розростися страшенно».
– «Всі ваші величні почуття потроху пожерла охота наживати гроші, вона зовсім опанувала вами».
Ставлення до людей:
– «Скрудж був страшилом для всієї сім’ї Боба Кретчита»
– «Ніхто ніколи не говорив про щось із Скруджем, але йому навіть подобалося протовплюватися дорогами людського життя, нехтуючи людським співчуттям».
– «Зло, що він робить, карає його самого».
– «Мені його шкода, я не міг би на нього гніватися, хоч бий хотів».
– «Він сам од себе одбирає втіху».
Старість:
– «Його похорон буде дуже сумний, я не знаю жодного чоловіка, що пішов би туди з власної волі».
– «Які могли у нього бути спогади? Скаредність, здирство, жорстокість і клопіт про наживу».
Здатність до змін:
– «Я спокутую минуле теперішнім і майбутнім».
Закінчення:
– «Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і доброю людиною, що навряд чи й був другийй1 такий у доброму старому Лондоні або у якому іншому доброму старому місті в доброму старому світі».
«Це був старий грішник – заздрий, жадний, твердий і гострий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри, скритний, потайний та самостійний, як той слимак»;
«Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщились, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос, хитрий та прикрий, скрипів».
«Він жив у тій домівці, що колись належала його покійному товаришу. Це був ряд темних кімнат у здоровенному домі, що стояв у самому кінці маленького двора, де йому було дуже тісно»
«Холодний іній лежав у Скруджа на голові, на бровах, на сухім підборідді. Скрудж всюди носив із собою той холод; в найгарячіші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися хоч би на один градус на Різдво».
«Злива, град, сніг, сльота мали тільки одну кращу за нього прикмету – вони бувають часом щедріші, ніж Скрудж».
«Не було вітру жорстокішого за Скруджа, снігу впертішого, дощу такого невблаганного, як Скрудж».
Риси характеру Скруджа:
Захланність (жадібність)
– Історія з коминком писаря.
– «Скрудж любив гроші й темряву, бо темрява – річ дешева».
Обмеженість:
– «Як ти можеш думати про таку дурну річ, як Різдво? Ти вбогий…»
– «Єдиною доброю, корисною справою було те, що Скрудж зоставив ім’я Марлея на вивісці, тим самим лишивши пам’ять про нього».
Дитинство Ебенезера Скруджа:
– Самотній хлопчик, покинутий своїми батьками.
– Забутий, як бувало завжди на Різдво.
– Хлопець знов тут сам, бо всі інші пороз’їздились додому на веселі святки.
– Він ходив сам-один сумний по кімнаті.
Молодість Скруджа:
– «Обличчя його ще не вражало грубими та неприємними рисами, як це було пізніше, але вже мало ознаки заклопотаності та скупості. В очах у нього був якийсь неспокійний заздрий вираз, і той вираз виявляв, які почуття пустили в Скруджеві коріння, маючи розростися страшенно».
– «Всі ваші величні почуття потроху пожерла охота наживати гроші, вона зовсім опанувала вами».
Ставлення до людей:
– «Скрудж був страшилом для всієї сім’ї Боба Кретчита»
– «Ніхто ніколи не говорив про щось із Скруджем, але йому навіть подобалося протовплюватися дорогами людського життя, нехтуючи людським співчуттям».
– «Зло, що він робить, карає його самого».
– «Мені його шкода, я не міг би на нього гніватися, хоч бий хотів».
– «Він сам од себе одбирає втіху».
Старість:
– «Його похорон буде дуже сумний, я не знаю жодного чоловіка, що пішов би туди з власної волі».
– «Які могли у нього бути спогади? Скаредність, здирство, жорстокість і клопіт про наживу».
Здатність до змін:
– «Я спокутую минуле теперішнім і майбутнім».
Закінчення:
– «Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і доброю людиною, що навряд чи й був другийй1 такий у доброму старому Лондоні або у якому іншому доброму старому місті в доброму старому світі».
