Мої враження від балади Й. В. Ґете «Вільшаний король»
Перегорнута остання сторінка балади відомого німецького поета Й. В. Гете «Вільшаний король». Вона схожа на казку, на жаль, із сумним кінцем. Тому загальний настрій твору дуже тривожний, напружений, навіть трагічний.
Тривога не полишає вас упродовж усієї балади, і ти весь час переживаєш за батька й сина, головних героїв твору. Нічна темрява окутує подорожніх, хоча вони й ставляться до неї по-різному. Батько, як доросла людина, сприймає світ реально й намагається пояснити усе дитині, в уяві якої виникають різні химерні картини, що й породжують страх. Можливо, все, що бачиться хлопчикові, є просто його хворим маренням.
Головну думку балади можна інтерпретувати по-різному. З одного боку, за страхом хлопчика, його мареннями криється одвічна боротьба життя зі смертю.
З іншого — можна сказати, що у творі зображено зіткнення романтичного та реалістичного світосприйняття.
У баладі спостерігається драматичне зіткнення двох начал: реального і фантастичного, життя і смерті, відчаю й надії, буденного та інтуїтивного. У цьому конфлікті бере участь дитина і дорослий. Батько не вірить у чудеса, його світосприйняття відзначається врівноваженістю, поміркованістю, раціоналізмом. Він любить сина й усіляко намагається розвіяти його страхи. Дитина, навпаки, сповнена хвилювання, страху, інтуїтивного відчуття впливу якихось невідомих сил. Смерть хлопчика ніби підтверджує його правоту.
З іншого боку, у творі маємо конфлікт вільшаного короля і малюка. Мова лісового царя сповнена містичної сили. Це неначе голос самої природи, яка може поглинути усе навколо, навіть людину. З підтексту балади можна зрозуміти жорстокість «хвостатого пана»: можливо, люди якось порушили його спокій, ширше — природну гармонію. А може, у символічній формі (розмова вільшаного короля і хлопчика) автор втілив вічний розрив людства і природи й водночас потяг до їх злиття.
Символічним є й образ дитини. З тексту відомо, що в душі хлопчика існує конфлікт: його вабить невідома й таємнича сила природи і разом з тим жахає. Дитина уособлює людство, що не знайшло гармонійних стосунків з природою, зі світом, із самим собою. Цим і пояснюється трагічний кінець балади.