Високий антивоснний і гуманістичний пафос оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

Однією з найголовніших у творчості відомого німецького прозаїка і публіциста лауреата Нобелівської премії Генріха Белля є тема минулої війни. Одним із таких творів є оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

Головного героя твору, безіменного юнака, пораненого привезли до шпиталю, який розмістився в колишній гімназії. Для нього мирне життя здається таким далеким, навіть нереальним. Він відчуває себе мертвим у цьому світі. Поступово розсіюються ілюзії німецької пропаганди щодо непереможного німецького солдата. Але юні німецькі хлопчики ніколи не стануть героями, хоча їм весь час по навіювали. Війна перетворила їх на жалюгідний обрубок, в якого немає шансів вижити.

Крім того, недописана ним самим кілька місяців тому фраза на дошці неначебто розкрила йому очі на те, що відбувається, звільнила від ілюзій, насаджених фашистською ідеологією. Але жити він не може, адже кара за все скоєне неминуча. Для героя смерть може стати спасінням від жахів реального світу.

Хоча оповідання й побудовано як внутрішній монолог героя, у ньому відчувається й голос автора. Він співчуває юнакові, переживає разом із ним фізичний біль, йому боляче за молодих хлопців, яких скалічила війна, тамує разом із ним спрагу й кричить від болю.

Автор засуджує тих, хто розв'язав війну. Для нього це одна з найстрашніших Форм знищення усього живого. Але війна згубно впливає й на душу людину. Усі, хто пережили війну, стикалися з її жахливими наслідками, починають по-іншому пінитися на світ, їхні душі назавжди залишаються зраненими болем.