Роль балади у житті людства

Мені здається, що балади — це саме такі твори, що не залишають нікого бай­дужим. В чому ж секрет такого сильного впливу, властивість справляти на лю­дей глибокі враження, викликати сильні почуття?

Балади, за визначенням, твори гостродраматичні. В них не буває повільного, задумливого спостереження, тихого плину незначущих подій, довгих філософських роздумів.

Балада — це завжди якісь незвичайні, іноді надзвичайні події. В них завжди присутні гострі напружені конфлікти особистого чи громадського життя. Вони, як правило, невеликі за обсягом, але дуже пристрасні. І будь-хто з читачів мимоволі хвилюється й переживає, читаючи їх.

Але балади, мабуть, не жили б віками, не сприймалися наступними поколін­нями так само яскраво, якби їхні сюжети були неактуальними.

Отже, дуже важливими залишаються цінності, які висвітлені в баладах. Так, у героїчній баладі «Вересовий трунок» Р. Стівейсон уславлює подвиг маленьких піктів у непримиренній боротьбі з іноземними загарбниками. Найбільше, що міг зробити батько-пікт у нерівному протистоянні з ворогами — це віддати життя сина й власне життя, але не поступитись, не втратити гідність, зберегти вірність своєму народові. Такий подвиг гідний захоплення будь-якого покоління, бо вірність Батьківщині — цінність вічна.

Мужність і нескореність перед ворогом є й провідною думкою балади А. Міцкевича «Альпухара». Її герой теж віддав власне життя, щоб помститися загарб­никам, хоча міг би й не робити цього.

У баладі Ф. Шіллера «Рукавичка» утверджується самоцінність людського життя. Ця ідея теж не може застаріти.

Англійсько-шотландські народні балади про шляхетного й веселого розбійника Робіна Гуда — це балади-легенди, водночас героїчні й іронічні. З одного боку, в них оживають і діють історичні постаті, з іншого — це втілення мрій простого народу про мужнього захисника від несправедливості. Головний герой цих балад — добрий, чесний і справедливий лідер. І поки читач з посмішкою сте­жить за діями героя, захисника знедолених і судді над багатими злодіями, в ду­ші читача міцніє бажання боротися проти несправедливості.

У баладі Й. В. Ґете «Вільшаний король» поет оспівує таємниче, міфічне й містичне, неосяжне розумом. На основі народних легенд поет створив чарівну, дра­матичну баладу. Легендарний Вільшаний король забирає життя маленького сина вершника. Батько не вірить словам сина про його розмову з міфічним ко­ролем, намагається заспокоїти малого й швидше вивезти його з лісу. Але малий помирає дорогою. І здається, усе це чиста вигадка… Але хіба лише про це балада? А можливо, вона показує нам, що жахливим є саме наше нерозуміння один одного, наше невміння чути близьких. Бо може стати пізно — нікого буде ви­слухати! Хіба це може бути неактуальним?!

Можна багато розповідати про народні балади — як українські, так і інших народів. Спільним для них є те, що вони відображають найголовніші ідеали й цінності, властиві кожному народові.

Читаючи балади, можна поринути і в історію, і в уяву, і в мрії відомих поетів і невідомих співців. І кожного разу відчути хвилювання, зворушення, іноді — захоплення, іноді — смуток. Але ніколи — байдужість. Бо балади — то шлях до сердець.