Чому змінилося ставлення Брiана де Буагiльбера до Ревекки? З повісті «Айвенго».
Однин з найкращих своїх романів, що став відомий читачам в усьому світі, В. Скотт називає ім’ям головного герою – Айвенго. По сюжету твору Айвенго постає перед нами як син саксонського вельможі пана Седріка. Усі події роману розгортаються під час участі короля Ричарда І у Хрестовому поході, в якому його й супроводжує Айвенго.
Слід сказати, що факт участі короля Ричарда Левове серці у Хрестовому поході добре відомий вченим, а ось про те, чи існував пан Седрік та чи був у нього син, нічого невідомо. Це є прикладом вдалого з’єднання у романі історичної правди з вигадкою. Причому письменник настільки тісно переплітає долю відомої історичної особи з долею вигаданого героя, що й досі багато тих, хто читав цей захоплюючий роман, вірять у існування благородного лицаря Айвенго. Тим більш, що цей юнак володіє більшістю якостей позитивного героя, а відданість королю, його рішучість та сміливість у боротьбі із зрадниками імпонують читачам і в наші часи, бо й сьогодні ті якості, які властиві Айвенго, відносяться до моральних цінностей нашого суспільства. До того ж герой роману під час своїх пригод здійснив немало подвигів заради справедливості та кохання.
Не менш ярко, ніж образи головних героїв роману – короля Ричарда Левове Серце та Айвенго виведені образи ще декількох персонажів, серед яких найбільш виразним є образ Бріана де Буагільбера – члена ордену Тамплієрів, або храмовників, та головного супротивника короля Ричарда І у романі. Незважаючи на те, що це досить негативний персонаж, він не менш імпонує своєю сміливістю та відданістю своїй справі, ніж позитивні герої твору. Храмовником Буагільбера став лише для того, щоб мати змогу помститися за те, що його колись покинула наречена, але вступивши в братство Тамплієрів він не тільки виношував плани помсти, а й неухильно дотримувався усіх правил ордену. А орден забезпечував йому безкарність і давав майже необмежену владу над людьми. І ось Бріан де Буагільбер, який ні в чому не знає відмові, закохується в прекрасну єврейку Ревеку, однак та рішуче противиться його домаганням. З часом виключно плотські почуття переростають у Бріана в нездоланну пристрасть і він визнає перевагу Ревеки над ним, починаючи поважати її гордість і почуття власної гідності.
Бріан готовий принести в жертву все, що у нього є: положення в ордені, своє славне ім’я і свою віру. Він пропонує їй виїхати з ним з країни, обіцяючи зробити Ревеку королевою. Але прекрасна і горда язичниця, вірна своїм ідеалам честі та заповітам предків, відмовляє йому, навіть не глядячи на те, що їй загрожує смертна кара, а брак з членом ордена Тамплієрів міг би її спасти. І ось трибунал храмовників засуджує Ревеку до спалення на багатті. Бріан підказує коханій вимагати від трибуналу «Божого суду» – двобою лицарів, результат якого і вирішить долю вироку. Однак трибунал призначає Бріана захисником інтересів ордена в цьому поєдинку. Борг перед орденом і пристрасть до Ревеки борються в душі Бріана. Боротьба досягає такого напруження, що серце лицаря не витримує, і він помирає, лише почавши поєдинок. Як переможець, Айвенго розпоряджається по-християнськи. Він наказує поховати Буагільбера з усіма почестями, які надаються лицарям, які загинули, не втративши свою честь та гідність.
Бріан де Буагільбер повів себе в ситуації с Ревекою чесно та благородно, бо навіть його, який у своєму житті приніс немало нещастя іншим людям та скоїв немало неблаговидних справ, до глибини душі вразила вірність дівчини своїм ідеалам та традиціям, яку не сколихнула навіть загроза смерті. Такі властивості характеру висвітлюють, наскільки сильна дівчина була духом та віддана своїй вірі, а вчинок Буагільбера показує, яким незламним та всепоглинаючим може бути справжнє кохання.
Слід сказати, що факт участі короля Ричарда Левове серці у Хрестовому поході добре відомий вченим, а ось про те, чи існував пан Седрік та чи був у нього син, нічого невідомо. Це є прикладом вдалого з’єднання у романі історичної правди з вигадкою. Причому письменник настільки тісно переплітає долю відомої історичної особи з долею вигаданого героя, що й досі багато тих, хто читав цей захоплюючий роман, вірять у існування благородного лицаря Айвенго. Тим більш, що цей юнак володіє більшістю якостей позитивного героя, а відданість королю, його рішучість та сміливість у боротьбі із зрадниками імпонують читачам і в наші часи, бо й сьогодні ті якості, які властиві Айвенго, відносяться до моральних цінностей нашого суспільства. До того ж герой роману під час своїх пригод здійснив немало подвигів заради справедливості та кохання.
Не менш ярко, ніж образи головних героїв роману – короля Ричарда Левове Серце та Айвенго виведені образи ще декількох персонажів, серед яких найбільш виразним є образ Бріана де Буагільбера – члена ордену Тамплієрів, або храмовників, та головного супротивника короля Ричарда І у романі. Незважаючи на те, що це досить негативний персонаж, він не менш імпонує своєю сміливістю та відданістю своїй справі, ніж позитивні герої твору. Храмовником Буагільбера став лише для того, щоб мати змогу помститися за те, що його колись покинула наречена, але вступивши в братство Тамплієрів він не тільки виношував плани помсти, а й неухильно дотримувався усіх правил ордену. А орден забезпечував йому безкарність і давав майже необмежену владу над людьми. І ось Бріан де Буагільбер, який ні в чому не знає відмові, закохується в прекрасну єврейку Ревеку, однак та рішуче противиться його домаганням. З часом виключно плотські почуття переростають у Бріана в нездоланну пристрасть і він визнає перевагу Ревеки над ним, починаючи поважати її гордість і почуття власної гідності.
Бріан готовий принести в жертву все, що у нього є: положення в ордені, своє славне ім’я і свою віру. Він пропонує їй виїхати з ним з країни, обіцяючи зробити Ревеку королевою. Але прекрасна і горда язичниця, вірна своїм ідеалам честі та заповітам предків, відмовляє йому, навіть не глядячи на те, що їй загрожує смертна кара, а брак з членом ордена Тамплієрів міг би її спасти. І ось трибунал храмовників засуджує Ревеку до спалення на багатті. Бріан підказує коханій вимагати від трибуналу «Божого суду» – двобою лицарів, результат якого і вирішить долю вироку. Однак трибунал призначає Бріана захисником інтересів ордена в цьому поєдинку. Борг перед орденом і пристрасть до Ревеки борються в душі Бріана. Боротьба досягає такого напруження, що серце лицаря не витримує, і він помирає, лише почавши поєдинок. Як переможець, Айвенго розпоряджається по-християнськи. Він наказує поховати Буагільбера з усіма почестями, які надаються лицарям, які загинули, не втративши свою честь та гідність.
Бріан де Буагільбер повів себе в ситуації с Ревекою чесно та благородно, бо навіть його, який у своєму житті приніс немало нещастя іншим людям та скоїв немало неблаговидних справ, до глибини душі вразила вірність дівчини своїм ідеалам та традиціям, яку не сколихнула навіть загроза смерті. Такі властивості характеру висвітлюють, наскільки сильна дівчина була духом та віддана своїй вірі, а вчинок Буагільбера показує, яким незламним та всепоглинаючим може бути справжнє кохання.
