Відгук на баладу Гете «Вільшаний король»
Одним з найвидатніших творів відомого письменника епохи Просвітництва Гете є балада «Вільшаний король». Саме в цьому творі видатний просвітитель свого часу проголошує культ природи, її могутність та нездоланність. Для автора природа є втіленням божественних ідеї на землі, тому будь-який витвір він вважає досконалим.
У баладі «Вільшаний король» мене дуже вразило, з якою тремтливістю описана ранкова квітка, розбуджене море і інші пейзажі. Читаючи твір, ми відчуваємо себе безпорадними дітьми природи, серцем відчуваємо її гармонію. Але, нажаль, повністю пізнати природу не може чи просто не хоче жодна людина, бо досить часто нам заважає зайвий «дорослий» раціоналізм. Гете торкається саме цих питань. У своїй баладі «Вільшаний король» він зображує вороже ставлення природи до людини, й саме тому так відчувається драматизм цього твору. Коли уважно читаєш «Вільшаного короля», приходиш до висновку, що трагічний фінал балади є жорстоким уроком природи не тільки для героїв твору, а й для всього людства, для кожного з нас.
У баладі «Вільшаний король» ми бачимо дві сторони оповіді – фантастично-міфологічну і реальну. У реальній оповіді все досить просто: чоловік і його син повертаються додому, і їхня дорога йде через ліс. Батько нервує через те, що вони десь затрималися і тому доводиться повертатися до рідної домівки вночі. А ось маленькій хлопчик дуже боїться нічного лісу. Можливо, він згадує страшні народні легенди про те, як лісовий цар назавжди забирає собі дітей, які вночі опиняються у лісі. Батько намагається заспокоїти свого сина і пояснює усе, що відбувається навколо, з точки зору звичайної дорослої людини. Та все одно, хлопчик помирає чи то від страху, чи то від чогось іншого прямо на руках у батька.
У фантастичній оповіді, яка ведеться паралельно реальній, все страшно і таємниче. Природа олюднюється і в якийсь момент в уяві хлопчика з’являється лісовий король, який хоче заволодіти його чистою душею. Саме вільшаний король вступає в розмову з хлопчиком, саме він пропонує залишитися йому в королівських володіннях.
Хлопчик дуже лякається вільшаного короля і, звертаючись до батька, намагається розповісти йому про свої жахливі видіння. Батько зовсім не вірить своєму синові, тому що, як і більшість дорослих, вже давно не вірить у дива, та все ж таки намагається заспокоїти хлопчика. Батько дорослий, і тому, як вважає більшість дорослих, обов’язково правий.
А лось дитина має чисту душу і тому ближче до природи. Саме його чиста душа приваблює лісового короля, всемогутнього володаря лісу. Напевно, можна дати пояснення і такій жорстокості вільшаного короля: напевно, люди дуже дошкуляють йому кожен день, а тепер і вночі порушили його спокій, з’явившись у його володіннях без попиту. І тому вільшаний король виносить вирок незваним гостям:
«Отцю страшно, батько поспішає,
У руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,
У руках його мертвий лежав син».
Перш за все, балада Гете «Вільшаний король» привернула мою увагу своєю неоднозначністю. Мені було цікаво побачити переосмислення автором народної легенди, звернення його до народного фольклору. У поемі я відчув захоплення Гете справедливістю і природи, її могутністю. Не менш актуальним є і одвічна проблема відносин між батьками та дітьми, адже якби батько зрозумів свого сина, трагедії могло б і не трапитися.
У баладі «Вільшаний король» мене дуже вразило, з якою тремтливістю описана ранкова квітка, розбуджене море і інші пейзажі. Читаючи твір, ми відчуваємо себе безпорадними дітьми природи, серцем відчуваємо її гармонію. Але, нажаль, повністю пізнати природу не може чи просто не хоче жодна людина, бо досить часто нам заважає зайвий «дорослий» раціоналізм. Гете торкається саме цих питань. У своїй баладі «Вільшаний король» він зображує вороже ставлення природи до людини, й саме тому так відчувається драматизм цього твору. Коли уважно читаєш «Вільшаного короля», приходиш до висновку, що трагічний фінал балади є жорстоким уроком природи не тільки для героїв твору, а й для всього людства, для кожного з нас.
У баладі «Вільшаний король» ми бачимо дві сторони оповіді – фантастично-міфологічну і реальну. У реальній оповіді все досить просто: чоловік і його син повертаються додому, і їхня дорога йде через ліс. Батько нервує через те, що вони десь затрималися і тому доводиться повертатися до рідної домівки вночі. А ось маленькій хлопчик дуже боїться нічного лісу. Можливо, він згадує страшні народні легенди про те, як лісовий цар назавжди забирає собі дітей, які вночі опиняються у лісі. Батько намагається заспокоїти свого сина і пояснює усе, що відбувається навколо, з точки зору звичайної дорослої людини. Та все одно, хлопчик помирає чи то від страху, чи то від чогось іншого прямо на руках у батька.
У фантастичній оповіді, яка ведеться паралельно реальній, все страшно і таємниче. Природа олюднюється і в якийсь момент в уяві хлопчика з’являється лісовий король, який хоче заволодіти його чистою душею. Саме вільшаний король вступає в розмову з хлопчиком, саме він пропонує залишитися йому в королівських володіннях.
Хлопчик дуже лякається вільшаного короля і, звертаючись до батька, намагається розповісти йому про свої жахливі видіння. Батько зовсім не вірить своєму синові, тому що, як і більшість дорослих, вже давно не вірить у дива, та все ж таки намагається заспокоїти хлопчика. Батько дорослий, і тому, як вважає більшість дорослих, обов’язково правий.
А лось дитина має чисту душу і тому ближче до природи. Саме його чиста душа приваблює лісового короля, всемогутнього володаря лісу. Напевно, можна дати пояснення і такій жорстокості вільшаного короля: напевно, люди дуже дошкуляють йому кожен день, а тепер і вночі порушили його спокій, з’явившись у його володіннях без попиту. І тому вільшаний король виносить вирок незваним гостям:
«Отцю страшно, батько поспішає,
У руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,
У руках його мертвий лежав син».
Перш за все, балада Гете «Вільшаний король» привернула мою увагу своєю неоднозначністю. Мені було цікаво побачити переосмислення автором народної легенди, звернення його до народного фольклору. У поемі я відчув захоплення Гете справедливістю і природи, її могутністю. Не менш актуальним є і одвічна проблема відносин між батьками та дітьми, адже якби батько зрозумів свого сина, трагедії могло б і не трапитися.
