Образ Татьяни Ларіної (за романом Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»)
Образ Татьяни Ларіної в романі «Євгеній Онєгін» змальований Пушкіним з великою сердечністю та теплом. Спочатку ми зустрічаємося з Татьяною — провінційною дівчиною, потім — з дамою вищого світу. Для цього образу характерні жіночість, скромність. Татьяна близька природі, простому народу, навіть назвав Пушкін свою героїню не випадково Татьяною. Він підкреслює її незвичайність: «печальна, дика, мовчазна, неначе сарна, полохлива…» Татьяна зростає самотньою, вона завжди замислена. Оточення не впливає на її формування. Вона любить слухати розповіді своєї няні, любить романи про незвичайних героїв, почуття, її душа зливається з рідною природою.
Приїзд Онєгіна перевернув життя Татьяни, він не схожий на інших, незвичайний, тому у серці героїні зароджується кохання. Щаслива і нещасна у своєму коханні, вона, звертається до книжок та природи, тому що їй ні з ким поділитися своєю таємницею. Татьяна сама стає схожою на героїнь прочитаних романів, вона все розповідає няні. Пушкін відмічає народний вплив, який і сформував характер Татьяни. Татьяна пише Онєгіну ніжного, відкритого, зворушливого листа. Її кохання зливається з поетичним зображенням природи, і все це сприймається, як саме життя. Це улюблений образ Пушкіна.
Він підкреслює: «моя душа», «Татьяно, друже мій Татьяно». Ні холодна відмова Онєгіна, ні час не змогли вбити почуття Татьяни, тому що вона вихована була на народному сприйнятті природи, у важкі й радісні хвилини її душа споріднена з природою, навіть пейзажні картини Пушкін дає через сприйняття Татьяни: зима для неї — казки, ворожіння. Цим Пушкін підкреслює народність героїні. Про її мрії, сни автор говорить серйозно і в той же час розчулено. Він любить Татьяну, це єдиний образ у романі, про який Пушкін не говорить з іронією.
Автор підкреслює в героїні не тільки здатність на полум’яні почуття, але й вміння стриматися (зустріч з Онєгіним). Вона духовно багата натура. Щоб краще взнати того, кого кохає, вона йде до нього в дім, знайомиться з його бібліотекою. Розуміє, чому Онєгін їй відмовив: «Не може мені щастя дати». Через три роки, коли вона стала княгинею, ми бачимо, що Татьяна не змінилася внутрішньо, вона та сама. Її характер, її ставлення до життя не змінилися, але вона багато пережила і багато чого зрозуміла. В останній сцені роману перед нами Татьяна, схвильована, щира, вірна своїм моральним принципам. В цій сцені вона сильніша за Онєгіна. Прощаючись з нею, Пушкін називає її «милий ідеал».
Образ Татьяни Ларіної — це образ ідеальний і, разом з тим, живий, реалістичний образ російської жінки, ніжної, тонкої, благородної, милої, природної натури.
Приїзд Онєгіна перевернув життя Татьяни, він не схожий на інших, незвичайний, тому у серці героїні зароджується кохання. Щаслива і нещасна у своєму коханні, вона, звертається до книжок та природи, тому що їй ні з ким поділитися своєю таємницею. Татьяна сама стає схожою на героїнь прочитаних романів, вона все розповідає няні. Пушкін відмічає народний вплив, який і сформував характер Татьяни. Татьяна пише Онєгіну ніжного, відкритого, зворушливого листа. Її кохання зливається з поетичним зображенням природи, і все це сприймається, як саме життя. Це улюблений образ Пушкіна.
Він підкреслює: «моя душа», «Татьяно, друже мій Татьяно». Ні холодна відмова Онєгіна, ні час не змогли вбити почуття Татьяни, тому що вона вихована була на народному сприйнятті природи, у важкі й радісні хвилини її душа споріднена з природою, навіть пейзажні картини Пушкін дає через сприйняття Татьяни: зима для неї — казки, ворожіння. Цим Пушкін підкреслює народність героїні. Про її мрії, сни автор говорить серйозно і в той же час розчулено. Він любить Татьяну, це єдиний образ у романі, про який Пушкін не говорить з іронією.
Автор підкреслює в героїні не тільки здатність на полум’яні почуття, але й вміння стриматися (зустріч з Онєгіним). Вона духовно багата натура. Щоб краще взнати того, кого кохає, вона йде до нього в дім, знайомиться з його бібліотекою. Розуміє, чому Онєгін їй відмовив: «Не може мені щастя дати». Через три роки, коли вона стала княгинею, ми бачимо, що Татьяна не змінилася внутрішньо, вона та сама. Її характер, її ставлення до життя не змінилися, але вона багато пережила і багато чого зрозуміла. В останній сцені роману перед нами Татьяна, схвильована, щира, вірна своїм моральним принципам. В цій сцені вона сильніша за Онєгіна. Прощаючись з нею, Пушкін називає її «милий ідеал».
Образ Татьяни Ларіної — це образ ідеальний і, разом з тим, живий, реалістичний образ російської жінки, ніжної, тонкої, благородної, милої, природної натури.
