Москва О. С. Грибоєдова й О. С. Пушкіна

   А, батюшка, признайтесь, что едва

   Где сыщется столица, как Москва.

   О. Грибоєдов

   Москва... как много в этом звуке

   Для сердца русского слилось!

   Как много в нем отозвалось!

   О. Пушкін

Москва дала Росії Грибоєдова і Пушкіна. Це їхня мала батьківщина, і не дивно, що життя героїв їхніх творів пов'язане з Москвою. Сьогодні вам покажуть будинок Фамусова, що зберігся в центрі міста, і сьогодні можна проїхати по столиці за маршрутом, яким колись везли по Москві улюблену героїню Пушкіна Тетяну. Але не географічне, не столичне розташування цікавило художників слова. Їх цікавила Москва як вища після Петербурга точка дворянської цивілізації. Які ж думки і почуття викликає Москва?

Відкриємо комедію Грибоєдова „Горе від розуму”. Нас зустрічає багатий московський пан і впливовий сановник Фамусов (прообраз рідного дядька самого автора). Але це не виключає його типізації: „Що за тузи живуть у Москві і вмирають!”. Це хранитель старовинних традицій, якому дядько Максим Петрович, вельможа часів Катерини II, служить ідеалом. Фамусову подобається гордовита вдача, пишний вид, роль у світі і при дворі. Високе положення в суспільстві — головне мірило. „Хто бідний, той тобі не до пари”

— говорить він Софії. Для нього зять із чинами і нагородами цікавий. От Скалозуб бажаний. Внутрішня гідність для чинів і для тузів — ніщо!

   Пускай себе разумником слыви,

   А в семью не включат...

Так, Москва має свої поняття про честь: „Коли ж треба підслужитися, і він згинався навперегин”. От ця готовність зіграти при нагоді блюзнірську роль, забувши свій вік і гордовиту вдачу, і є ключ до високого становища. Все інше несуттєве, у тому числі і служба: „Подписано, такс плеч долой”. Тих же, кому „прислужуватися нудно”, Фамусов вимагає на гарматний постріл не підпускати до столиць. Московські тузи — супротивники вченості. їх самих нею не запаморочили, але вони піклуються про інше: від освіти розвелися навіжені люди, відбуваються нерозумні справи. Треба знищити книги. Проте світське виховання для панянок Фамусов визнає, хоча і знає, що це втратно. Хоча він і бурчить з приводу Кузнецького моста, осередка французької моди, та сам цілком підпорядковується такій моді, будинок його „відкритий для званих і незваних, особливо з іноземних”.

Усе пани знають один про одного, тому так бояться громадської думки, так від неї залежать. Зовні усе повинно бути пристойно, а вже усередині, вдома

— ні-ні! „Что станет говорить княгиня Марья Алексевна!”

Своїх суджень не має не тільки безрідний секретар, але і сам хазяїн. Він звик думати, як усі, повторювати звичні історії свого оточення. Фамусов у захопленні від усього московського, юнаків, дам, дівиць. Сатиричною є Москва в зображенні Грибоедова, але в характері Фамусова наявні й гарні риси: неабияка добродушність, широка гостинність, хлібосольність, що відрізняють москвичів узагалі. Хоча чуйність, зауважу, якась перекручена: „Ну, як не порадіти рідній людині”. Споконвічна моральна нерозбірливість („хоч чесна людина, хоч ні — для вас все одно про всіх готовий обід”) характерна для подібних людей.

Фамусов — фокус, що відбиває розумову зашкарублість і самовдоволення старовинного московського панства. І ніщо не змінить таких, як він.

   —С тех пор дороги, тротуары

   Дома и все на новый лад.

   —Дома новы, но предрассудки стары...

І це істина. Як істина і те, що всі ці Фамусови добродушні тільки до відомої межі. Як тільки хтось здається їм небезпечним, вони наїжачуються і показують гострі ікла. Божевільний! — от їхній вирок розумній справедливій людині. Виштовхнуть — і знову заспокояться. Московські пани люблять зображати благодійників. Людина з такою життєвою програмою, як у Молчаліна, не пропаде і завжди знайде покровителів: „Частенько там ми заступництво знаходимо, де не розраховуємо”. Цілий ряд представників московського товариства: Скалозуб, Загорецький, Репетилов, Хрюміни, Тугоуховські — жива галерея московського вищого світу 20-х років, з його неуцтвом і повною відсутністю вищих інтересів, прагнень і запитів. Пусте життя Москви все заповнене балами, обідами, всілякими марнотратними розвагами, подібними до кріпосного балету. Їх відрізняє повна зневага до людської гідності кріпака, якого не соромилися міняти на собаку, годувати із собаками, забирати і продавати дітей. У цьому суспільстві пишно розквітають плітки і, пересуди. Бояться не дурних вчинків — вони скрізь і поруч, а пересудів: „Гріх — не біда...”, „Як можна проти всіх!” — вигукують Тугоуховські. Гляньмо ще раз на суспільство, що зібралося у Фамусова: плітки про людей і убрання, змішування французької мови з нижегородською, дух порожнього, рабського, сліпого наслідування... Грибоедову вдалося вловити і відобразити у своїй комедії той „особливий відбиток”, котрий лежить на „усьому московському”.

Точність цієї картини підтверджує спільність її у Грибоедова із сатиричними замальовками московського життя в сьомій главі „Євгенія Онєгіна”. Невипадково Пушкін бере до цієї глави епіграф із Грибоєдова:

   Гоненье на Москву!

   Что значит видеть свет!

   Где ж лучше?

   Где нас нет.

Водночас, починаючи розповідь про Москву, Пушкін не може не подивитися на неї з інших позицій: патріота, справжнього громадянина, можливо, захисника. Адже нещодавно Москва довела кращі якості росіян:

   Напрасно ждал Наполеон...

   Нет, не пошла Москва моя

   К нему с повинно й головою.

І ті ж дворяни, кращі з них, керуючись патріотичним поривом, стали на чолі опору Наполеону.

   Москва готовила пожар

   Нетерпеливому герою.

Проте і для Пушкіна Москва — уособлення закостенілого панства:

   Но в них не видно перемен;

   Все в них на старый образец.

І справа не в старих очіпках і гримі, справа в більш істотному:

   Все то же лжет Любовь Петровна,

   Иван Петрович так же глуп.

Дарма героїня роману „прислухатися бажає в бесіди, у загальну розмову”:

   Все в них так бледно, равнодушно,

   Они клевещут даже скучно.

   ... Не вспыхнет мысли в целы сутки...

   Не дрогнет сердце хоть для шутки.

Пушкін ніби довершив грибоєдівську сатиру на „московське панство”. Його „відпускні гусари, записні франти, архівні юнаки з манірними поглядами” — явище номінальне. „Шум, регіт, біганина, поклони, галоп, мазурка, вальс...” — ось воно, життя московського „товариства”. Тут усе по-старому: по-старому вершать справи, роблять кар'єру, видають заміж, укладають вигідні угоди, бережуть традиції старого панства, ще часів Катерини II. Представницька, хлібосольна „друга столиця”, що нікуди не поспішає, сільська родичка столиці „першої” — Петербурга.

Стоять на московських бульварах два пам'ятники двом Олександрам Сергійовичам, а повз них тече московська юрба. Цікаво, що написали б про сьогоднішню Москву наші великі поети?