Чацький і Молчалін (за комедією О. С. Грибоєдова „Горе від розуму”)

У комедії „Горе від розуму” О. С. Грибоєдов зобразив картину побуту і звичаїв дворянської Москви періоду 1815— 1825 років. Не можна не помітити контраст в характерах, переконаннях, поглядах на життя героїв комедії.

Чацький і Молчалін знаходяться по різні боки бар'єра моральних цінностей, і кожний з них символізує образ частини дворянства свого часу.

Молчалін — людина з небагатої сім'ї. Але в нього є мрія: стати колись високим чиновником або генералом, і він всіляко хоче домогтися виконання цієї мрії. Якби він мав звання, пошану, багатство, то невідомо, яким був би його характер, але поки ще не видно всю його натуру. Молчалін — людина з потайним характером, він замкнутий, але хитрий і спритний. Він не має власної думки, намагається показати, що заради похвали, нагороди, грошей він спроможний виконати будь-яку роботу, принизитися перед ким завгодно, улещувати всіх підряд. Говорячи про його догідливість, „безмовність”, „безсловесність”, Чацький підкреслює основні риси людей такого типу: підлабузництво, схиляння перед сильними і знатними людьми. Для Молчаліна і йому подібних — це засіб для досягнення матеріальної забезпеченості і надійного службового становища.

Молчалін уже настільки звикся з товариством, у якому обертається, що запозичив манери, навички, тон його представників. Він уже зарахував себе до того товариства, потрапити в яке для нього — межа сподівань. Адже тут знаходяться його ідеали — люди, що володіють титулами, багатством, мають авторитет і вплив на навколишніх.

Молчалін — людина без віри, без ідей, без думок. Він не може бути другом, не може мати друзів. Його аморальність, черствість, лицемірство особливо яскраво виявляються в епізоді із Софією, коли, ледве розлучившись з нею, „закоханий” Молчалін починає загравати з Лізою, на що покоївка зауважує йому, підкреслюючи підлість Молчаліна, адже на свої відносини із Софією він дивиться, як на засіб влаштуватися в житті, зображає закоханого, побоюючись тільки одного: як би Фамусов не дізнався про їхні стосунки. Його тон і поведінка змінюються, коли він бачить, що Софія все знає про його підлість: принижується, викручується, як хробак, плазує біля її ніг.

У Молчаліна визначена програма дій, він іде до неї, не замислюючись над тим, якими засобами можна досягти мети. У цьому весь Молчалін, його мораль, принципи, якими він керується.

Повна протилежність Молчаліна — Чацький, без якого п'єса „Горе від розуму” була б не комедією, а картиною звичаїв. Але Чацький не тільки розумніший за всіх інших осіб, у нього є серце, і при тому він бездоганно чесний, мова Чацького багатша, ніж у інших дійових осіб, адже він — літератор. Мова Чацького влучна і виразна, а його монологи наповнені відтінками іронії, сарказму й обурення. Чацький вважає Молчаліна людиною нерозумною, жалюгідною, нікчемною, бере під сумнів його щирість, уміння кохати палко і безкорисливо. Він впевнений, що Молчалін не має почуття власної гідності, не здатний відкрито говорити про почуття.

Кохання Чацького до Софії — щире, безкорисливе, чисте, саме тому він надає їй багато рис, властивих йому, — повага до розумних, порядних і зневага до нетямущих, незначних людей. Він шукає в ній підтримки і не знаходить. Це його і спантеличує, і засмучує і трохи дратує. Чацький не розуміє зміни, що сталася, але події поступово розвертаються: зрозуміло, Софія його не любить, і він навіть перестає бути їй другом. З цієї хвилини між ними зав'язується гарячий поєдинок, — весь розум його і всі сили спрямовані на цю боротьбу. Зрештою таємниця розкрита, боротьба закінчена, але переможців немає. І Чацький, і Софія одержують свій „мільйон сумнівів”. Він ослаб від цього, і розлад виявився дуже помітно. Він перестав володіти собою, він став не тільки сумний, але і жовчний, прискіпливий. Він впадає майже в безумство.

Він збирає всі сили, робить виклик громаді — і завдає удару всім. Чацький — передовий воїн, але завжди жертва.

Чацький — патріот, що вірить у могутні сили російського народу, його талановитість, але шкодує, що такий народ пригнічують низькі, нікчемні люди. І не випадково Чацький, за складом думок близький до декабристів, звертається до живого народного розуму, викриваючи відсталий, реакційний, мертвий світ фамусовіцини. Чацький вірить у народ, але поки що він самотній.

Чацький неминучий при зміні „століття минулого” і „століття теперішнього”. Чацькі живуть і не зникають в суспільстві, їхні погляди здобудуть перемогу над принципами Молчаліних. Горе Чацького не в його розумі, а в тому, що навколишнє його оточення не має потреби в ньому.