Моє відношення до Євгенія Онєгіна

Дія роману „Євгеній Онєгін” розвивається з 1819 по 1825 роки. Саме в цей час, насичений великими політичними подіями в історії Росії і Європи, склався тип людини, подібної до героя пушкінського твору. У Росії і Європі згущалася передгрозова атмосфера; на цей час припадає виникнення в Росії таємних організацій, товариств і осередків. Але одночасно з цим посилювалася і реакція. Пушкін хотів відтворити духовну атмосферу, у якій народжувався тип Євгенія Онєгіна, з усією справедливістю і послідовністю.

Головна дійова особа роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін. Він зображений Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером. Не дуже легко встановити навіть, як ставиться до нього сам автор. Соціальний стан і виховання визначили основні риси характеру Онєгіна.

Він син багатого пана, „спадкоємець усіх своїх рідних”. Йому не потрібно було працювати за шматок хліба, „праця завзята йому була нудна”. Виховання, отримане Євгенієм, було кепське. Він ріс без матері. Батько, легковажний пан, чиновник, не звертав на сина ніякої уваги, доручивши його найманим гувернерам і гувернанткам. Вони майже нічого не навчили хлопчика, ніяк не виховувшш його і тільки злегка сварили за пустощі. Але отримавши поверхневу освіту, Онєгін двічі намагається поповнити і розширити її. У всякому разі, зустрівшись із Ленським, який отримав вищу освіту в кращому університеті Німеччини, Онєгін міг сперечатися з ним з серйозних політичних, історичних і філософських питань як рівний із рівним.

У Петербурзі Онєгін веде порожнє, безцільне і беззмістовне життя. Зустрічі з друзями в ресторані, провідини театру, бали, залицяння до жінок. Наука пристрасті ніжної „була основним змістом його життя”.

   Как рано мог он лицемерить,

   Таить надежду, ревновать,

   Разуверять, заставить верить,

   Казаться мрачным, изнывать.

Стомившись нудьгувати в Петербурзі, Онєгін їде нудьгувати в село. І тут життя його не відрізняється багатством подій: купання в річці, прогулянки на конях і пішки, читання журналів, поцілунки кріпосних дівчат. Ніяких серйозних інтересів, ніякої роботи. Тільки на початку, приїхавши в село, Онєгін спробував зайнятися господарством, полегшив становище селян: „Ярем он барщины старинной оброком легким заменил”. Але і це недовго займало його, і зайнявся цим Онєгін тільки від неробства, „чтоб только время продлить”.

Зрозуміло, що з Онєгіна вийшов справжній егоїст, який думає тільки про себе, про свої бажання і втіхи, не вміє звертати уваги на почуття, інтереси і страждання людей, здатний із легкістю скривдити, образити, заподіяти горе людині, навіть не помічаючи цього.

Гарні задатки його душі через виховання і життєві обставини залишаються під спудом, не маючи розвитку.

Онєгіна недовго задовольняло порожнє, беззмістовне життя. Нудьга опанувала ним. Але в Онєгіна не вистачило ні сили, ні бажання порвати з цим життям. При цьому його егоїзм, неуважність до людей, до почуттів інших змушують його постійно заподіювати людям зло. Події швидко посуваються до трагічної розв'язки, та Онєгін продовжує пасивно і байдуже ставитися до всіх і до всього, крім власного спокою: Отримавши виклик на дуель, прекрасно розуміючи свою неправоту і безглуздість цієї дуелі, Онєгін усе ж приймає виклик і вбиває на дуелі свого молодого друга Володимира Ленського.

Тільки втративши друга, він починає розуміти всю жорстокість свого вчинку.

Убивство Ленського перевернуло життя Онєгіна. Він більше не може залишатися в тих місцях, де все нагадувало йому про його страшний злочин, „Где окровавленная тень ему являлась каждый день”. І, змучений докорами совісті, Онєгін подорожує по світу. Він уже не може, як колись, йти по життю, зовсім ігноруючи почуття і переживання людей, із якими зштовхується, і думати тільки про себе.

Онєгін, виявляється, не такий вже й холодний і розважливий егоїст, яким здавався на початку роману. Він уже не може не помічати важке життя російського села, страждання російського народу під гнітом кріпосників.

Повернувшись після подорожі, Онєгін знову зустрічається з Тетяною. Небувалої сили кохання спалахує в душі Євгенія, Сила його почуттів така, що він тяжко занедужує і ледве не вмирає від кохання.

Як далека ця людина, яка глибоко і тяжко переживає своє кохання, від Онєгіна з перших розділів роману! Як сильно позначилися на ньому випробувані ним щиросердечні потрясіння!

І тут Онєгін терпить остаточний крах своїх надій на особисте щастя, але любовна катастрофа повинна воскресити душу його для нового страждання, „більш відповідного до людської гідності”.

Моє відношення до Онєгіна суперечливе і змінюється під час розвитку сюжету. Онєгін — егоїст, що нудьгує. Він у перших розділах роману симпатії, зрозуміло, викликати не може. Онєгін, що читає мораль закоханій Тетяні, холоднокровно вбиває друга на дуелі, навіть викликає злість. Як легко він може заподіяти зло людям просто так, від нудьги. І як легко він спроможний відняти життя в іншої людини, побоюючись мнимого осуду товариства, яке чуже йому. Хіба в цих сценах Онєгін спроможний викликати співчуття?

Але, у міру того, як у душі Онєгіна відбувається відновлення, моє відношення до нього змінюється. Мені вже шкода його, шкода як людини по суті своїй шляхетної. Крах усіх його надій, його особисте нещастя — справедливі, це розплата за все його безцільно прожите життя. Можливо, це приведе його на правильний шлях, шлях боротьби за щастя народу?

Для Пушкіна критерій цінності людини як особистості і як типу полягає, по-перше, у прагненні до свободи, особистої і суспільної; по-друге, у прагненні до творчості, сприйнятливості поезії, мистецтва, непереборна пристрасть творити завжди була для Пушкіна позитивною ознакою; по-третє, це кохання — як краса духу, його високе прагнення.

Свобода, творчість, кохання — три стихії духу, які прекрасні в людині, три пристрасті, які роблять її істотою воістину шляхетною, три сфери активності, що наповнюють життя значенням і змістом.

Всі вони могли бути доступні Онєгіну, але усі вони заглушені в ньому його оточенням, вихованням, умовами життя. Онєгін чуждий високої пристрасті свободи, як і пристрасті творчості, поезії, нездатний до піднесеної любові.

Це не провина, а біда Онєгіна. Провина Онєгіна — мимовільна, трагічна. Провина Онєгіна є провина світу. Провина на суспільстві, так влаштованому, що двом гарним людям ніяк не знайти в ньому щастя.

Чи можливий у нашій сучасній літературі образ, подібний до Онєгіна? Найгірше те, що можливий, тому що, на жаль, у нас, молодого покоління, нерідко зустрічається така страшна невиліковна хвороба, як безвір'я. І як застерегти себе від цього захворювання, невідомо.