"Фауст" образ Мефістотеля

Образ Мефістофеля в трагедії «Фауст»

Образ Мефістофеля в трагедії Гете «Фауст» досить чітко охарактеризований. Наведемо для прикладу хоча б ці рядки:

Часть силы той, что без числа
Творит добро, всему желая зла.
Я дух, всегда привыкший отрицать.

Сам Фауст висловився про свого гостя так:

Так вот он в чем, твой труд почтенный!
Не сладив в целом со вселенной,
Ты ей вредишь по мелочам?

Зовнішній вигляд Мефістофеля також вимальовується цілком ясно:

Цивилизация велит идти вперёд;
Теперь прогресс с собой и чёрта двинул.
Про духа северного позабыл народ,
И, видишь, я рога, и хвост, и когти кинул.

Мефістофель заперечує божественну подобу людей, прагне довести Господу, що від спокус Фауст назавжди залишиться у владі зла. Він впевнено укладає суперечку з Господом, абсолютно не побоюючись, програти його:

Посмотрим. Вот моя рука,
И скоро будем мы в расчете.
Вы торжество мое поймете,
Когда он, ползая в помете,
Жрать будет прах от башмака.

Мефістофель виробив для себе непорушні істини про всесвіт і про людей. Він не здатний на осягнення «всесвіту у весь обсяг», і не розуміє, чому він частина сили, яка творить добро всупереч його волі. Мефістофель руйнував ілюзії Фауста, не усвідомлюючи, що саме так він наближав його до істини. Мефістофель у цій трагедії інтелектуал і філософ, який знає слабкості людей і знає, як грати на них. Він допускає багато зауважень на адресу людського роду:

Божок вселенной, человек таков,
Каким и был он испокон веков.
Он лучше б жил чуть-чуть, не озари
Его ты божьей искрой изнутри.
Он эту искру разумом зовет
И с этой искрой скот скотом живет.

У Мефістофеля кілька облич: серед гуляк він дотепник, люблячий виконувати веселі куплети, для імператора він маг і майстер розваг, а з Фаустом він і філософ-наставник, і слуга, і звідник, і охоронець. З представниками темного світу: чортами, духами і відьмами він також вміє легко знаходити спільну мову. Мефістофель не всесильний, і це можна зрозуміти на початку і в кінці трагедії: «Я не всеведущ, я лишь искушен», «Подумай, друг: не всё же мне подвластно!». Те, що він не зміг звільнити Маргариту з в’язниці доводить те, що йому не підкоряється весь світ.

Свої роздуми про загниваюче феодальноме суспільство і прийшовше йому на зміну капіталістичноме, Гете вкладає в уста Мефістофеля. У сцені «Імператорський палац» Мефістофель пропонує імператору випустити паперові гроші під забезпечення підземних скарбів, які за законом «належать кесарю». Підземні скарби, які символізують тут продуктивні сили країни, так і залишаються недоторканими, а це означає, що продовжуватиметься оббирання народу озброєними збирачами податей. Паперові гроші як символ переходу в капіталістичне суспільство не можуть не впасти в ціні при такій бездіяльності держави, але імператора це мало хвилює, він обдаровує наближених паперовими грошима. А це доводить, що капіталістичний світ нітрохи не краще колишнього.

Мефістофель такий же неординарний, як і Фауст, але вони антиподи, адже Фауст прагне досягти глибин мудрості, Мефістофель упевнений, що там нічого немає. Перший жадає пошуків, а другий пересичений тим, що спостерігає на землі.

Деякі дослідники вважають, що Мефістофель – це друге «Я» Фауста, тобто тілесне втілення його підсвідомості. Оголюється внутрішній конфлікт Фауста: залишитися самотнім, поглинутим своїми проблемами і пристрастями або відмовитися від своїх інтересів і допомагати іншим людям. У ньому добро бореться зі злом. Коли Фауст пізнав ідеал, він сказав: «Мгновенье ти прекрасно, зупинись, постій!». А досягнення ідеалу – це смерть. В природі не можна реалізувати ідеал, можна лише прагнути до нього. Душу Фауста забирають ангели, Мефістофель, який вірив в «кінцівку» життя виявився осоромлений.