Головні герої "Мертві душі"

«Мертві душі» – твір письменника Миколи Васильовича Гоголя , жанр якого сам автор позначив як поема.

Головні герої “Мертві душі”

Чичиков Павло Іванович
Манілов
Михайло Семенович Собакевич
Настасья Петрівна Коробочка
Ноздрьов
Плюшкін

Характеристика героїв “Мертвих душ”

Головні герої “Мертві душі” повинні були зобразити три головних російські стани: поміщиків, селян і чиновників. Особлива увага приділяється поміщикам, у яких Чичиков скуповує мертві душі: Манілова, Коробочки, Ноздрьову, Плюшкину і Собакевичу.

Чиновники ж в цій поемі досить схожі на поміщиків. Дуже виразним персонажем є губернський прокурор, який помирає від потрясіння, дізнавшись про аферу Чичикова. Так з’ясовується, що він теж умів відчувати. Але взагалі, на думку Гоголя, чиновники вміють виключно брати хабарі.

Селяни є епізодичними персонажами, їх у поемі зовсім мало: кріпосні поміщиків, випадкові зустрічні … Селяни – це загадка. Чичиков довго розмірковує про російський народ, фантазує, дивлячись на довгий список мертвих душ.

І, нарешті, головний герой, Чичиков, не належить повною мірою ні до одного з станів. У його образі Гоголь створює принципово новий тип героя – це господар-набувач, головна мета якого полягає в тому, щоб накопичити побільше коштів.

В якійсь мірі його можна назвати і надлюдиною, але підніматися над усіма іншими Чичиков збирається не завдяки видатних якостей, а за рахунок свого вміння збирати копійку.

Характеристика Плюшкіна в поемі “Мертві душі”

Плюшкін Степан – останній «продавець» мертвих душ. Це герой уособлює повне омертвіння людської душі. В образі П. автор показує загибель яскравої та сильної особистості, поглиненої пристрастю скупості.
Опис маєтку Плюшкіна («не в Бога багатіє») зображує запустіння і «захаращення» душі героя. В’їзд напівзруйнований, усюди особлива ветхість, дахи як решето, вікна заткнуті ганчір’ям. Тут все мляво – навіть дві церкви, які повинні бути душею садиби.
Маєток П. немов розпадається на деталі і фрагменти; навіть будинок – місцями в один поверх, місцями в два. Це говорить про розпад свідомості господаря, який забув про головне і зосередився на третьорядному. Він давно вже не знає, що діється у нього в господарстві, зате строго стежить за рівнем наливки у нього в карафці.
Портрет Плюшкіна (чи то баба, чи то мужик; довге підборіддя, закрите хусткою, щоб не заплювати; маленькі, ще не згаслі очі, що бігають як миші; засмальцьований халат; ганчірка на шиї замість хустки) говорить про повне «випаданні» героя з образу багатого поміщика та й з життя взагалі.
П. має, єдиний з усіх поміщиків, досить докладну біографію. До смерті дружини П. був дбайливим і багатим господарем. Він трепетно виховував своїх дітей. Але зі смертю коханої дружини щось надломилося в ньому: він став підозріліший і скупіший. Після неприємностей з дітьми (син програвся в карти, старша дочка втекла, а молодша померла) душа П. остаточно стала жорсткішою – «вовчий голод скупості оволодів ним». Але, як не дивно, жадібність не до останньої межі опанувала серцем героя. Продавши Чичикову мертві душі, П. розмірковує, хто б міг допомогти йому оформити купчу в місті. Він згадує, що Голова був його шкільним товаришем. Це спогад раптово оживляє героя: «… на цьому дерев’яному обличчі … виразилося … бліде відбиття почуття». Але це лише миттєвий проблиск життя, хоча автор вважає, що П. здатний на відродження. Наприкінці глави про П. Гоголь описує сутінковий пейзаж, в якому тінь зі світлом «перемішалися абсолютно» – як і в нещасної душі П.

Характеристика Ноздрьова в поемі “Мертві душі”

Ноздрьов – третій поміщик, у якого Чичиков намагається купити мертві душі. Це молодцюватий 35-річний «балакун, гульвіса, лихач». Н. безперервно бреше, задирає всіх без розбору; він дуже азартний, готовий «напаскудити» найкращому другові без будь-якої мети. Вся поведінка Н. пояснюється його панівною якістю: «швидкістю та жвавістю характеру», тобто нестримністю, що межує з безпам’ятством. Н. нічого не задумує і не планує; він просто ні в чому не знає міри. На шляху до Собакевича, в трактирі, Н. перехоплює Чичикова і везе до себе в маєток. Там він на смерть свариться із Чичиковим: той не згоден грати в карти на мертві душі, а також не хоче купити жеребця «арабських кровей» і отримати душі на додачу. На ранок, забувши про всі образи, Н. вмовляє Чичикова зіграти з ним в шашки на мертві душі.

Викритий у шахрайстві, Н. наказує побити Чичикова, і тільки поява капітан-справника заспокоює його. Саме Н. ледь не погубить Чичикова. Зіткнувшись з ним на балу, Н. кричить привселюдно: «він торгує мертвими душами!», Чим породжує масу найнеймовірніших чуток. Коли ж чиновники закликають Н., щоб розібратися у всьому, герой підтверджує всі чутки відразу, не бентежачись їх суперечливістю. Пізніше він приїжджає до Чичикову і сам розповідає про всі ці чутки. Моментально забувши про завданої їм образи, він щиро пропонує допомогти Чичикову відвезти губернаторську доньку. Домашня обстановка в повній мірі відображає сумбурний характер Н. Вдома у нього все безглуздо: посередині їдальні стоять козли, в кабінеті немає книг і паперів і т. д. Можна сказати, що безмежна брехня Н. – це зворотний бік російської вдачі, якою Н. наділений в надлишку. Н. не до кінця порожній, просто його нестримна енергія не знаходить собі належного застосування. З Н. в поемі починається низка героїв, що зберегли в собі щось живе. Тому в «ієрархії» героїв він займає порівняно високе – третє – місце.

Образ Коробочка Настасья Петрівна “Мертві душі”

Коробочка Настасья Петрівна – вдова-поміщиця, друга «продавщиця» мертвих душ Чичикову. Головна риса її характеру – торгова діловитість. Кожна людина для К. – це тільки потенційний покупець.
Внутрішній світ К. відображає її господарство. Все в ньому акуратно і міцно: і будинок, і двір. Ось тільки скрізь повно мух. Ця деталь уособлює застиглий, що зупинився світ героїні. Про це ж говорять і шиплячі годинник, і «застарілі» портрети на стінах в будинку К.
Але таке «завмирання» все ж краще повного втрати часу світу Манілова. У К. хоча б є минуле (чоловік і все, що пов’язано з ним). К. володіє характером: вона починає несамовито торгуватися із Чичиковим, поки не витягує у нього обіцянку, крім душ, купити багато іншого. Примітно, що К. пам’ятає всіх своїх померлих селян напам’ять. Але К. тупувата: пізніше вона приїде в місто, щоб дізнатися ціну на мертві душі, і тим самим викриє Чичикова. Навіть місце розташування села К. (в стороні від стовпової дороги, осторонь від справжнього життя) вказує на неможливість її виправлення та відродження. У цьому вона подібна Манилову і займає в «ієрархії» героїв поеми одне з найнижчих місць.

Образ Собакевича “Мертві душі”

Михайло Семенович Собакевич – є четвертим «продавцем» мертвих душ. Саме ім’я і зовнішній вигляд цього героя (схожий на «ведмедя середнього розміру», до того ж фрак його теж кольору ведмежого, хода криво і навскіс, обличчя його «гартоване і гаряче») говорять про надмірну могутність його натури.
Буквально з самого початку до Собакевича міцно прив’язується образ грошей, розрахунку та господарності. Він дуже прямий і відкрита людина.

При спілкуванні із Чичиковим, не дивлячись на його ріденькі натяки, Собакевич відразу переходить до суті питання: «Вам потрібні мертві душі?». Він істинний підприємець. Головне для нього угода, гроші, інше другорядне. Собакевич вміло відстоює свою позицію, відмінно торгується, не гидуючи шахрайством (навіть підсовує Чичикову «жіночу душу» – Єлизавету Горобець).

Всі оточуючі його речі відображають його душевний вигляд. Будинок Собакевича очищений від всіх зайвих і «непотрібних» архітектурних творінь. Хати його підлеглих також дуже суворі і побудовані без зайвих прикрас. У будинку Собакевича можна зустріти тільки картини давньогрецьких героїв, місцями схожих на господаря.

Образ і характеристика Манілова “Мертві душі”

Манілов – діловитий, сентиментальний поміщик, є першим «продавцем» мертвих душ. За цукрової приємністю і нюхом героя ховається черства порожнеча і нікчемність, яку Гоголь намагається підкреслити деталями його маєтку.
Будинок Манілова ветхий, відкритий усім вітрам. Всюди видніються худенькі берези. Ставок повністю обріс ряскою. Єдиним охайним місцем в його маєтку є акуратна альтанка, яку він величає як «Храм відокремленого мислення». Не блищить красою і його кабінет – він покритий дешевою синьою фарбою, яка з боку здається сірою.

Ця деталь вказує на млявість персонажа, з якого не видавити жодного живого слова.
Думки Манілова хаотичні. Зачепившись за одну тему, вони можуть полетіти далеко геть, відректися від реальності. Він не здатний думати про сьогодення, тим більше приймати якісь важливі рішення цей персонаж не в силах. Все життя він намагається обернути у вишукані словесні формули – і дію, і час, і сенс.

Варто було Чичикову обмовитися про бажання придбати мертві душі, Манілов, не роздумуючи, дає згоду, хоча раніше у нього волосся стало б дибки від такої пропозиції.

Образ і характеристика Чичикова “Мертві душі”

Чичиков Павло Іванович, персонаж поеми М.В.Гоголя «Мертві душі».
Павло Іванович Чичиков яскраво виділяється на тлі інших різноманітних персонажів. Автор у ньому спробував поєднати різні якості тодішніх поміщиків.

Аж до одинадцятої глави ми залишаємося в невіданні щодо появи таких рис в його характері, і про становлення його характеру зокрема. Павло Іванович був родом з бідної дворянської сім’ї. У передсмертному заповіті батька була жменя мідних монеток і заповіт – догоджати начальникам і вчителям, старанно вчитися і, головне, збирати і берегти копієчку.

У заповіті не було ні слова про борг, гідність і честь. Тоді Чичиков швидко зрозумів, що високі моральні підвалини тільки шкодять досягненню своїх заповітних цілей. Тому він вирішує пробитися в шановні й шановані люди власними стараннями.

В училищі був зразковим учнем. Відмінно вчився, був зразком вихованості, ввічливості і покірного послуху. Всі вчителі були в захваті від такого здібного учня. Першою інстанцією після навчання в його кар’єрних сходах стає казенна палата, куди він легко влаштовується. Чичиков відразу починає догоджати начальнику, і навіть намагається доглядати за його симпатичною донькою …

Після закінчення деякого часу, Чичиков став повіреним і під час клопоту про заставу селян склав у голові план, заходився об’їжджати простори Русі, з тим щоб, накупивши мертвих душ і заклавши їх в казну як живі, отримати грошей, купити, бути може, сільце і забезпечити прийдешнє потомство …