Герой нашого часу» композиці

Композицію та сюжетні лінії роману «Герой нашого часу» ми розглянемо в цій статті.

«Герой нашого часу» композиція роману

Роман Лермонтова складається з п’яти частин-повістей, кожна з яких має свою назву, свій сюжет і жанр. Головний герой об’єднує всі ці повісті в одне ціле, у єдиний роман.

Гвардійський офіцер Печорін прибуває до місця свого призначення. По дорозі він заїжджає в Тамань, звідти — у П’ятигорськ. За дуель із Грушницьким Печоріна висилають на службу в далеку фортецю, де відбуваються події, про які в повісті «Бела» розповідає добре знайомий з Печоріним штабс-капітан Максим Максимович. Епізодом з цього періоду життя Печоріна є повість «Фаталіст» — частина щоденника («Журналу») головного героя твору. Проходить декілька років. Печорін виходить у відставку та їде до Персії. По дорозі туди він востаннє зустрічається з Максимом Максимовичем («Максим Максимович»).

У романі Лермонтова ці повісті розташовані в іншому порядку. Розпочинає роман повість «Бела», потім — «Максим Максимович», далі — «Тамань» і «Княжна Мері», закінчується роман повістю «Фаталіст».

Така послідовність переслідує мету, яка випливала з ідейного задуму,— ширше та глибше розкрити складну особистість Печоріна. Автор писав:

«Історія душі людської, хоча б найдрібнішої душі, є чи не найцікавіше і найкорисніше, ніж історія цілого народу…»

У трьох перших частинах оповідь йде від імені Максима Максимовича й автора, у трьох останніх — від імені самого Печоріна. Звістка про смерть героя припадає на середину роману. Вона забарвлює наше сприйняття того, що відбувається, в інші, трагічні тони. Сторінка за сторінкою поступово розкривають сутність характеру головного героя. Спочатку Максим Максимович не може остаточно зрозуміти мотиви поведінки молодого офіцера, але відчуває надлом у його світобаченні. Читач також не завжди може схвалювати поведінку Печоріна, допоки не отримає пояснення від самого Печоріна.

Роздратований Максим Максимович передає автору папери Печоріна. У «Передмові» Лермонтов висловлює своє особливе ставлення до щоденника, називаючи його автора «героєм нашого часу». Він хоче показати, що люди, подібні Печоріну, дедалі частіше зустрічаються в суспільстві і що вони — зовсім не гірша його частина, а чуйний натягнутий нерв. Поява таких людей свідчить про хворобу суспільства.

Печорін шукає засіб від нудьги, намагається ввійти, проникнути в чуже життя. Але скрізь він зайвий, усім завдає горя: руйнує побут дрібних контрабандистів, змушуючи їх виїхати і кинути сліпого хлопчика Янку напризволяще. Він холоднокровно убиває Грушницького на дуелі — не лише тому, що є людиною честі, але й тому, що в пошуках розмаїтості життя готовий ходити по вістрю леза.

Роман має кільцеву композицію — дія розпочинається і закінчується у фортеці. Це — замкнуте коло, з якого герою не вибратися. Пошук слави, пошук ризику, пошук любові, спроба творчості — усі спроби Печоріна влитися в суспільство зазнають краху. Лермонтов послідовно показує нам зовнішнє і внутрішнє, справжнє і наносне в «герої нашого часу». Композиція роману не лише розвінчує його, але й допомагає нам зрозуміти його суть, його долю, його трагедію.