"Івікові журавлі" скорочено

Фрідріх Шиллер “Івікові журавлі” скорочено баладу Ви можете згадати за з хвилини.

“Івікові журавлі” скорочено

«Івікові журавлі» (нім. Die Kraniche des Ibykus) – балада Фрідріха Шиллера (1797). Балада переказує легендарний сюжет про те, що вбивцю поета Івіка бачили чорні журавлі і пізніше вказали на нього перед зборами всіх греків. Балада була написана Шиллером за сюжетом, який дав йому Йоганн Гете в «рік балад»

На Істмійські ігри, які проводилися на честь Посейдона, йшов Івік, відомий своєю дружбою з богами. Він хотів побачити забіг коней і взяти участь в змаганні серед співаків. Пісенним талантом Івіка нагородив бог Аполлон, тому юнак озброївся лірою і легким посохом і відправився в Істмен. Коли він підійшов до Посейдонового лісу, вже далеко виднілися Акрокоринф і гори. Навколо була тиша, тільки в небі летів ключ журавлів, що прямував в теплі краї. Івік звернувся до птахів, щоб вони стали йому доброю прикметою перед змаганнями, адже вони також всюди шукають притулку. Він звернувся до Зевса, щоб той охороняв мандрівників від різних бід.

Івік йде по лісі глухою стежкою і зустрічає на своєму шляху вбивць. Він готовий був захищатися, але вмів тільки вправлятися зі струнами ліри, а не з луком. Івік звертається до богів і людей зі словами жалю, адже він помре молодим, не будучи похований і оплаканий друзями, а вбивці ніким не будуть покарані. Перед самою смертю він знову почув журавлів. Івік звертається до них, як до свідків, щоб вони накликали грім Зевса на голову ворогів. Незабаром труп співака було виявлено, його прекрасне обличчя було спотворене, і лише коринфський друг зміг його впізнати.

Приятель дуже засмучений смертю Івіка, адже він уже уявляв, як буде співакові одягати на голову сосновий вінець переможця на іграх. Вся Греція засмучена смертю Івіка і вимагає смертельної кари, щоб рід вбивць не жив. Люди лають богів в Посейдоновому храмі, оскільки не знають ворога в обличчя. Вони розмірковують, хто міг скоїти злочин: бандит, мерзенний або таємний ворог. Тільки сонце знало правду, бачачи все з висоти. Може бути, серед обуреного натовпу перебував і вбивця, який холоднокровно спостерігав за тим, що відбувається, або прихиляється в капище і підпалює ладан, або стоїть на сходинках Амфітеатру за спинами людей. Народу зібралося дуже багато: з ближніх і дальніх земель, з Афін, Спарти, Мікін, Азії, Егейського моря і фракійських гір. За традицією, щоб вшанувати померлого, виступаючий хор мав пройти повільною ходою з опущеними головами по внутрішньому периметру амфітеатру. Далі співаючі стали в коло і заспівали гімн про страту для вбивці, про страшну помсту, невідступноу як тінь. Вони запевняли, що не приймуть покаяння, а від плачу і страждань ворога будуть веселитися.

Коли гімн завершився, народ застиг в тиші, а хор неспішно пішов. Несподівано всі почули журавлів, небо стало темним від великої кількості птахів, повітря наповнилося шумом крил. Один з убивць не витримав і вигукнув, що це журавлі Івіка, таким чином видавши себе. Птахи вказали на лиходіїв. Хоч вони покаялися і плакали, але їх судді засудили до смертельної страти.