Провідні мотиви творчості Дж. Байрона
У роки перед еміграцією, крім східних поем, Байрон створює багато віршів — як сповнених громадянського пафосу, так і ліричних. У всіх його поезіях передано найтонші порухи душевного стану поета. У деяких із них відчутний сум, що пояснюється суспільною обстановкою в Англії та обставинами особистого життя Байрона.
Загалом лірику поета можна поділити на кілька тематичних груп, найвизначніша з яких — героїко-бунтарська поезія. Провідними мотивами тут є «світова скорбота» і самотність, бунтівний дух і нескореність у життєвих битвах. Саме в поезіях цього типу окреслюється так званий «байронічний» тип героя — самотній, волелюбний бунтар із вразливою душею.
У вірші «Прометей» (1816 р.) Байрон звеличує ідеал героїчної особистості, яка спроможна кинути виклик несправедливостям світу. В образі Прометея Байрон виділяє такі риси, як незламна мужність і волелюбність, гордий дух непокори, тверда воля, співчуття до долі ближнього, а головне — несприйняття деспотизму й тиранії. Поет оспівує подвиг того, хто «людству освітив дороги». Героїзм трагічного образу титана в тому, що дух бунтарства спроможний здолати саму смерть.
Образ Прометея має й автобіографічне значення. Сам Байрон завжди хотів бачити себе «людиною з мармуровим серцем».
Окремо слід відзначити цикл віршів («Ода до Наполеона», «Ода з французької», «Прощання Наполеона»), присвячених найвідомішому імператору Франції, який став кумиром для багатьох молодих людей того часу. На мою думку, дуже показовим для Байрона було те, що поет у своїй творчості звернувся до цього образу вже після поразки Бонапарта.
І в «Паломництві Чайльд Гарольда», і в інших творах поет завжди був на боці народів, які відстоювали свою свободу в боротьбі з наполеонівським військом. Та переможений Бонапарт викликав у поета співчуття, адже він став символом позитивних змін, що принесла з собою Велика французька революція. Отже, образ колишнього імператора, на мій погляд, уособлює трагедію недовершеної великої справи і водночас є ніби передчуттям невідворотних змін, у які Байрон вірив.
Якщо говорити про ліричні поезії Байрона, то вони найчастіше побудовані як палкі монологи. Митець яскраво зображує внутрішній світ ліричного героя, прагне дослідити найпотаємніші куточки його душі, його почуття. Саме таки ми за характером є багато віршів з циклу «Єврейські мелодії», побудованого за старозавітними мотивами. Одним із найяскравіших зразків звернення Байрона до мотивів «світової скорботи» є поезія «Мій дух як ніч…».
Спираючись на біблійний сюжет про вигнання з людинизлого духа, поет пропонує своє, суто романтичне розв’язання конфлікту. Його героями стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. У Байрона демону скорботи уподібнюється сама душа людська, виснажена зневірою і розчаруванням:
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук,
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
Обидва мотиви — і «світової скорботи», і прометеївського духу непокори — стали основними в творчості Байрона. Вони продовжуються в його найвідомішій поемі «Паломництво Чайльд Гарольда».
Твір написано у формі ліричного дорожнього щоденника. Багато епізодів (особливо у перших піснях) є автобіографічними. Однак Чайльд Гарольд — не портрет автора, а узагальнений романтичний персонаж.
Герой поеми — молодий аристократ, глибоко розчарований у суспільстві, від якого тікає в інші краї. Чайльд Гарольд охоплений світовою скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини його самотності досить нечіткі й надто загальні:
Не жаль минулого мені,
І море не страшить.
Нема у рідній стороні
За ким мені тужить.
Один! Один! Кругом вода,
Вода без краю й меж…
Ніхто мене там не згада,
І я — нікого теж.
Герой Байрона не прагне примирення із суспільством, однак він і не збирається шукати шляхів для його перетворення. Цікаво, що поет, який прихильно сприймає романтичну самотність свого героя як протест проти норм і правил, зовсім не визнає байдужості Гарольда до навколишнього життя.
Мені здається, саме тому поет часто сам через ліричного героя висловлює думки з приводу якихось подій або явищ, що утворює в поемі своєрідне двоголосся — автора і героя.
Центральною темою поеми є національно-визвольна боротьба європейських народів. Мабуть, саме тому Чайльд Гарольд не є учасником описуваних подій, адже справжнім героєм перших пісень поеми є поневолені народи Іспанії, Греції, Албанії. Він лише спостерігає за їх боротьбою, але спостерігає уважно і пильно.
А також разом з автором захоплюється героїчним іспанським народом та міркує про величне минуле колись нездоланної, а зараз приниженої колиски європейської культури — Греції. Разом з автором герой замислюється над примхами історії, намагається зрозуміти причини занепаду колись великих держав.
Розповідь про різні країни (Бельгію, Швейцарію, Португалію, Італію), сповнену гіркоти і водночас захоплення, автор завершує описом безмежного моря, яке є свідком нескінченного руху життя.
Творчість Байрона була найважливішим етапом в історії європейської культури. Поєднання в його поезії скорботи та іронії, волелюбності та розчарування в житті, оспівування вільної природи та природних почуттів — все це надзвичайно глибоко вплинуло на розвиток західної літератури того часу.
Загалом лірику поета можна поділити на кілька тематичних груп, найвизначніша з яких — героїко-бунтарська поезія. Провідними мотивами тут є «світова скорбота» і самотність, бунтівний дух і нескореність у життєвих битвах. Саме в поезіях цього типу окреслюється так званий «байронічний» тип героя — самотній, волелюбний бунтар із вразливою душею.
У вірші «Прометей» (1816 р.) Байрон звеличує ідеал героїчної особистості, яка спроможна кинути виклик несправедливостям світу. В образі Прометея Байрон виділяє такі риси, як незламна мужність і волелюбність, гордий дух непокори, тверда воля, співчуття до долі ближнього, а головне — несприйняття деспотизму й тиранії. Поет оспівує подвиг того, хто «людству освітив дороги». Героїзм трагічного образу титана в тому, що дух бунтарства спроможний здолати саму смерть.
Образ Прометея має й автобіографічне значення. Сам Байрон завжди хотів бачити себе «людиною з мармуровим серцем».
Окремо слід відзначити цикл віршів («Ода до Наполеона», «Ода з французької», «Прощання Наполеона»), присвячених найвідомішому імператору Франції, який став кумиром для багатьох молодих людей того часу. На мою думку, дуже показовим для Байрона було те, що поет у своїй творчості звернувся до цього образу вже після поразки Бонапарта.
І в «Паломництві Чайльд Гарольда», і в інших творах поет завжди був на боці народів, які відстоювали свою свободу в боротьбі з наполеонівським військом. Та переможений Бонапарт викликав у поета співчуття, адже він став символом позитивних змін, що принесла з собою Велика французька революція. Отже, образ колишнього імператора, на мій погляд, уособлює трагедію недовершеної великої справи і водночас є ніби передчуттям невідворотних змін, у які Байрон вірив.
Якщо говорити про ліричні поезії Байрона, то вони найчастіше побудовані як палкі монологи. Митець яскраво зображує внутрішній світ ліричного героя, прагне дослідити найпотаємніші куточки його душі, його почуття. Саме таки ми за характером є багато віршів з циклу «Єврейські мелодії», побудованого за старозавітними мотивами. Одним із найяскравіших зразків звернення Байрона до мотивів «світової скорботи» є поезія «Мій дух як ніч…».
Спираючись на біблійний сюжет про вигнання з людинизлого духа, поет пропонує своє, суто романтичне розв’язання конфлікту. Його героями стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. У Байрона демону скорботи уподібнюється сама душа людська, виснажена зневірою і розчаруванням:
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук,
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
Обидва мотиви — і «світової скорботи», і прометеївського духу непокори — стали основними в творчості Байрона. Вони продовжуються в його найвідомішій поемі «Паломництво Чайльд Гарольда».
Твір написано у формі ліричного дорожнього щоденника. Багато епізодів (особливо у перших піснях) є автобіографічними. Однак Чайльд Гарольд — не портрет автора, а узагальнений романтичний персонаж.
Герой поеми — молодий аристократ, глибоко розчарований у суспільстві, від якого тікає в інші краї. Чайльд Гарольд охоплений світовою скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини його самотності досить нечіткі й надто загальні:
Не жаль минулого мені,
І море не страшить.
Нема у рідній стороні
За ким мені тужить.
Один! Один! Кругом вода,
Вода без краю й меж…
Ніхто мене там не згада,
І я — нікого теж.
Герой Байрона не прагне примирення із суспільством, однак він і не збирається шукати шляхів для його перетворення. Цікаво, що поет, який прихильно сприймає романтичну самотність свого героя як протест проти норм і правил, зовсім не визнає байдужості Гарольда до навколишнього життя.
Мені здається, саме тому поет часто сам через ліричного героя висловлює думки з приводу якихось подій або явищ, що утворює в поемі своєрідне двоголосся — автора і героя.
Центральною темою поеми є національно-визвольна боротьба європейських народів. Мабуть, саме тому Чайльд Гарольд не є учасником описуваних подій, адже справжнім героєм перших пісень поеми є поневолені народи Іспанії, Греції, Албанії. Він лише спостерігає за їх боротьбою, але спостерігає уважно і пильно.
А також разом з автором захоплюється героїчним іспанським народом та міркує про величне минуле колись нездоланної, а зараз приниженої колиски європейської культури — Греції. Разом з автором герой замислюється над примхами історії, намагається зрозуміти причини занепаду колись великих держав.
Розповідь про різні країни (Бельгію, Швейцарію, Португалію, Італію), сповнену гіркоти і водночас захоплення, автор завершує описом безмежного моря, яке є свідком нескінченного руху життя.
Творчість Байрона була найважливішим етапом в історії європейської культури. Поєднання в його поезії скорботи та іронії, волелюбності та розчарування в житті, оспівування вільної природи та природних почуттів — все це надзвичайно глибоко вплинуло на розвиток західної літератури того часу.
