«Мазепа» М.Гоголя
Тема Гоголя і Мазепи довгий час була забороненою, але сьогодні можна вільно обговорити творчість видатного письменника М. В. Гоголя і його бачення на діяльність Івана Мазепи як гетьмана і людини. У цьому сенсі особливо цікавим є «Отрывок из «Истории Малороссии». Размышления Мазепы», який датується початком 30-х років XIX століття. У цей час Гоголь готувався втілити у життя грандіозний проект – написати чотирьохтомну працю з історії України. «Роздуми Мазепи» були одним із етюдів, який письменник готував включити до основного твору. У цей час можна було спостерігати пік захоплення М. В. Гоголя Україною. В цю пору він жадав переселитися в Київ і зайняти в Київському університеті посаду керівника кафедри історії. Гоголь захоплений Україною, її народом, і це можна відчути і зараз, читаючи його переписку з товаришами і його твори того періоду.
Велика влада, гігантська могутність і сила навівали смуток на самобутній український народ, який ніби то знаходився під заступництвом Російської імперії, а насправді повністю належав Петру I, був принижений деспотизмом і рабством і підкорявся йому, хоча і з невдоволенням. Та і що можна очікувати від народу, який звик дихати вільним повітрям, лихим козацтвом і який хотів жити своїм життям. Українцям загрожувала втрата національності, і саме в цей період гетьманом був обраний Іван Мазепа. І саме питання української народності найбільш усього хвилювало в той час українського гетьмана.
Мазепа отримав владу у складний період. Йому весь час доводилося маневрувати між силами, які загрожували народові. Він увесь час розмірковував, чи не відкластися, чи не проголосити свою незалежність, чи не протиставити грізній силі деспотизму силу одностайності, і покласти мужній відсіч посяганням на свободу українського народу? Але в той час гетьман був уже старий і тому відкидав такі думки, та й російський самодержець був занадто могутнім.
Та й невідомо, озброїлася б проти Петра І вся українська нація і притому нація вільна, яка багато століть не знала покою від ворогів, а самодержець завжди міг діяти, не даючи нікому звіту. Мазепа добре розумів, що без сторонньої допомоги, без допомоги одгного з європейських государів нереально виконати цього наміру.
Але до кого звернутися за допомогою? Кримський хан був зневажений запорожцями і вже дуже слабкий. Та й допомога його могла бути тільки тимчасове, бо підкупити його міг аби хто, давши більше грошей. Потрібна була дружба такої держави, яка завжди б могла стати заступником і посередником. Кому б можна це зробити, як не Польщі, найближчій сусідці? Але Польща сама була на краю прірви, і цю прірву вона вирила сама собі. Безрозсудні магнати забули, що вони сини однієї держави, сильної одностайністю, і вели себе як розпещені деспоти у відношенні до народу, та непокірні демократи у відношенні до государя. Тому Польща діяти рішуче не могла.
Саме в таких роздумах М. В. Гоголь зображує Мазепу, відкинувши найзначніші його життєві події та вчинки. Свідомо не характеризуючи гетьмана, він залишає нащадкам змогу самостійно оцінити діяльність і вчинки гетьмана, поглянути на події минулого з висоти часу. Стаття ніби й не дописана. І, напевне, Микола Васильович навряд чи намагався її дописати. Але навіть із написаного добре зрозуміле ставлення Гоголя до Мазепи, до України і до українського народу.
Велика влада, гігантська могутність і сила навівали смуток на самобутній український народ, який ніби то знаходився під заступництвом Російської імперії, а насправді повністю належав Петру I, був принижений деспотизмом і рабством і підкорявся йому, хоча і з невдоволенням. Та і що можна очікувати від народу, який звик дихати вільним повітрям, лихим козацтвом і який хотів жити своїм життям. Українцям загрожувала втрата національності, і саме в цей період гетьманом був обраний Іван Мазепа. І саме питання української народності найбільш усього хвилювало в той час українського гетьмана.
Мазепа отримав владу у складний період. Йому весь час доводилося маневрувати між силами, які загрожували народові. Він увесь час розмірковував, чи не відкластися, чи не проголосити свою незалежність, чи не протиставити грізній силі деспотизму силу одностайності, і покласти мужній відсіч посяганням на свободу українського народу? Але в той час гетьман був уже старий і тому відкидав такі думки, та й російський самодержець був занадто могутнім.
Та й невідомо, озброїлася б проти Петра І вся українська нація і притому нація вільна, яка багато століть не знала покою від ворогів, а самодержець завжди міг діяти, не даючи нікому звіту. Мазепа добре розумів, що без сторонньої допомоги, без допомоги одгного з європейських государів нереально виконати цього наміру.
Але до кого звернутися за допомогою? Кримський хан був зневажений запорожцями і вже дуже слабкий. Та й допомога його могла бути тільки тимчасове, бо підкупити його міг аби хто, давши більше грошей. Потрібна була дружба такої держави, яка завжди б могла стати заступником і посередником. Кому б можна це зробити, як не Польщі, найближчій сусідці? Але Польща сама була на краю прірви, і цю прірву вона вирила сама собі. Безрозсудні магнати забули, що вони сини однієї держави, сильної одностайністю, і вели себе як розпещені деспоти у відношенні до народу, та непокірні демократи у відношенні до государя. Тому Польща діяти рішуче не могла.
Саме в таких роздумах М. В. Гоголь зображує Мазепу, відкинувши найзначніші його життєві події та вчинки. Свідомо не характеризуючи гетьмана, він залишає нащадкам змогу самостійно оцінити діяльність і вчинки гетьмана, поглянути на події минулого з висоти часу. Стаття ніби й не дописана. І, напевне, Микола Васильович навряд чи намагався її дописати. Але навіть із написаного добре зрозуміле ставлення Гоголя до Мазепи, до України і до українського народу.
