Характеристика образів драми Ф. Шиллера «Вільгельм Телль»
Образи ворогів у драмі Ф. Шиллера «Вільгельм Телль» зв’язані переважно з насильницькими діями і утисками , які вони чинили до селян на захопленій швейцарській землі.
«По всіх кутках тут підступи i зрада,
До нас в доми вриваються зухвало
Насильства слуги…» –
Скаржиться на австрійців Вальтер Фюрс, один із селян.
Австрійські найманці жорстоко знущалися з швейцарських селян: грабували їхні домівки, забирали худобу, посягали на честь їхніх дружин, примушували хворих і старих працювати на будівництві фортець, а за найменшу непокору кидали до в’язниць, калічили або навіть вбивали.
Образи ворогів у драмі в більшості своїй узагальнені, це переважно австрійські вояки і найманці, які прагнули до безмежного панування на захоплених територіях. Більш детально подається у творі образ австрійського намісника у двох швейцарських кантонах Германа Геслера. Він відверто ненавидить швейцарців і постійно знущається з селян, змушує навіть вклонятися власному капелюхові, надітому на жердину, встромлену у землю. А найбільшою зневагою Геслера до швейцарців стала вимога до Вільгельма Телля, щоб той вистрілив з лука у яблуко, покладене на голову його сина. Цей випадок обурив навіть австрійських підлеглих Геслера, а щодо селян, то саме він переповнив їхню чашу терпіння. Показово, що в кінці кінців Геслер поплатився і безславно загинув від стріли Телля.
Більш деталізовано і широко відображені в п’єсі образи швейцарських патріотів, які боролися за визволення рідної землі. У творі вони представлені двома суспільними прошарками – аристократично-дворянським і міщансько-селянським.
До представників аристократично-дворянського прошарку швейцарських патріотів у творі належить барон Аттінгаузен, його племінник Руденц і багата молода дворянка Берта фон Брунек. Незважаючи на свою аристократичність, вони дотримувалися патріархальних звичаїв і шанобливо ставилися до звичайних селян. А ось самовдоволені і пихаті австрійці викликали у цих дворян обурення і праведний гнів. І барон, і його племінник з радістю зустрічають звістку про рішення жителів трьох швейцарських кантонів повстати проти австрійських загарбників. Вмираючи, барон Аттінгаузен заповідає своєму племінникові і співвітчизникам «триматись разом міцно й нерушимо, жити в одно».
Племіннику Руденцу він каже так:
«Кріпи ж даровані з дитинства узи,
Всім серцем будь з вітчизною своєю
I вірність ïй назавжди збережи».
Племінник барона Аттінгаузена Руденц був закоханий у німкеню Берту фон Брунек, яка, незважаючи на своє австрійське походження, виявляє себе яскравим прикладом служіння своєму народові і справжньою патріоткою швейцарської землі:
«Та хіба в людей є щось миліше за вітчизну?
Чи є для серця щирого щось краще,
Ніж бути безневинних оборонцем
I захищати пригноблених права?
Душа за ваш народ скипає кров’ю,
З ним мучусь я, бо я його люблю
За скромну простоту и могутню силу,
Все більш прив’язуюсь до нього серцем
I з кожним днем все більше поважаю».
Найяскравішими і найчисельнішими у п’єсі «Вільгельм Телль» постають образи простих швейцарців, представників міщанства і селянства, які своє законне право на незалежність і свободу виборюють зі зброєю в руках. З загального ряду більш усього виділяються образи ватажків та організаторів повстання – Вальтера Фюрста, Штауффахера і Унтервальдена Мельхталя. Але якщо Фюрст у творі виступає як уособлення народних уявлень про справедливість та демократію, патріархальних заповітів старини, то Штауффахер є прибічником сміливих і швидких рішень, спрямованих на рішучі дії. Щодо Мельхталя, то це найбільш рішучий і настроєний на боротьбу ватажок:
«Так, хто порадить Австрії піддатись,
Хай буде прав позбавлений i шани.
Притулку хай ніхто йому не дасть».
Різні за суспільними і моральними переконаннями, відмінні за життєвим досвідом, усі позитивні персонажі п’єси Ф. Шиллера «Вільгельм Телль» зображені автором як справжні патріоти рідної землі, що готові віддати своє життя за незалежність і свободу своєї рідної країни.
«По всіх кутках тут підступи i зрада,
До нас в доми вриваються зухвало
Насильства слуги…» –
Скаржиться на австрійців Вальтер Фюрс, один із селян.
Австрійські найманці жорстоко знущалися з швейцарських селян: грабували їхні домівки, забирали худобу, посягали на честь їхніх дружин, примушували хворих і старих працювати на будівництві фортець, а за найменшу непокору кидали до в’язниць, калічили або навіть вбивали.
Образи ворогів у драмі в більшості своїй узагальнені, це переважно австрійські вояки і найманці, які прагнули до безмежного панування на захоплених територіях. Більш детально подається у творі образ австрійського намісника у двох швейцарських кантонах Германа Геслера. Він відверто ненавидить швейцарців і постійно знущається з селян, змушує навіть вклонятися власному капелюхові, надітому на жердину, встромлену у землю. А найбільшою зневагою Геслера до швейцарців стала вимога до Вільгельма Телля, щоб той вистрілив з лука у яблуко, покладене на голову його сина. Цей випадок обурив навіть австрійських підлеглих Геслера, а щодо селян, то саме він переповнив їхню чашу терпіння. Показово, що в кінці кінців Геслер поплатився і безславно загинув від стріли Телля.
Більш деталізовано і широко відображені в п’єсі образи швейцарських патріотів, які боролися за визволення рідної землі. У творі вони представлені двома суспільними прошарками – аристократично-дворянським і міщансько-селянським.
До представників аристократично-дворянського прошарку швейцарських патріотів у творі належить барон Аттінгаузен, його племінник Руденц і багата молода дворянка Берта фон Брунек. Незважаючи на свою аристократичність, вони дотримувалися патріархальних звичаїв і шанобливо ставилися до звичайних селян. А ось самовдоволені і пихаті австрійці викликали у цих дворян обурення і праведний гнів. І барон, і його племінник з радістю зустрічають звістку про рішення жителів трьох швейцарських кантонів повстати проти австрійських загарбників. Вмираючи, барон Аттінгаузен заповідає своєму племінникові і співвітчизникам «триматись разом міцно й нерушимо, жити в одно».
Племіннику Руденцу він каже так:
«Кріпи ж даровані з дитинства узи,
Всім серцем будь з вітчизною своєю
I вірність ïй назавжди збережи».
Племінник барона Аттінгаузена Руденц був закоханий у німкеню Берту фон Брунек, яка, незважаючи на своє австрійське походження, виявляє себе яскравим прикладом служіння своєму народові і справжньою патріоткою швейцарської землі:
«Та хіба в людей є щось миліше за вітчизну?
Чи є для серця щирого щось краще,
Ніж бути безневинних оборонцем
I захищати пригноблених права?
Душа за ваш народ скипає кров’ю,
З ним мучусь я, бо я його люблю
За скромну простоту и могутню силу,
Все більш прив’язуюсь до нього серцем
I з кожним днем все більше поважаю».
Найяскравішими і найчисельнішими у п’єсі «Вільгельм Телль» постають образи простих швейцарців, представників міщанства і селянства, які своє законне право на незалежність і свободу виборюють зі зброєю в руках. З загального ряду більш усього виділяються образи ватажків та організаторів повстання – Вальтера Фюрста, Штауффахера і Унтервальдена Мельхталя. Але якщо Фюрст у творі виступає як уособлення народних уявлень про справедливість та демократію, патріархальних заповітів старини, то Штауффахер є прибічником сміливих і швидких рішень, спрямованих на рішучі дії. Щодо Мельхталя, то це найбільш рішучий і настроєний на боротьбу ватажок:
«Так, хто порадить Австрії піддатись,
Хай буде прав позбавлений i шани.
Притулку хай ніхто йому не дасть».
Різні за суспільними і моральними переконаннями, відмінні за життєвим досвідом, усі позитивні персонажі п’єси Ф. Шиллера «Вільгельм Телль» зображені автором як справжні патріоти рідної землі, що готові віддати своє життя за незалежність і свободу своєї рідної країни.
