«Образ Акакія Акакійовича» за повістю М. Гоголя «Шинель»
У повісті М. В. Гоголя «Шинель» ми зустрічаємося з Акакієм Акакійовичем Башмачкіним, титулярним радником, «маленькою людиною», яку, як відомо, зображували різні письменники. Це була боязка і пригноблена своїм соціальним становищем людина, забита, безсловесна істота, яка покірно зносила глузування товаришів по службі, як каже автор. Робота в нього була незначна – переписування різних документів і паперів.
Акакій Акакійович настільки звикся з відведеною йому соціальною роллю, що переписування навіть доставляло йому задоволення, перетворилося на хобі. Його не цікавив ні сенс його роботи, ні зміст паперів, і якщо йому пропонували завдання, що вимагають розумового навантаження або творчості, він починав турбуватися і нервувати, а тому вважав за краще формальне переписування: «Ні, краще дайте я перепишу що-небудь».
Будучи вихований у дусі покори начальству, він не просто зносить знущання своїх товаришів по службі, а й ніби не помічає їх і не говорить з ними. Живучи у своєму «маленькому світі», Акакій Акакійович «жоден раз в житті не звернув уваги на те, що робиться щодня на вулиці», і лише в «переписуванні бачився йому якийсь свій різноманітний і приємний світ».
Іронічна посмішка автора звучить при описі вибору імені для Башмачкіна. Мати не могла вибрати йому ім’я, і довелося назвати його на честь батька, що є символом консервативності і сліпого походження традиції. Прізвище його – Башмачкін – явно говорить про невисоке його походження. Його юність пройшла настільки непомітно, що в департаменті думали, що «він, видно, так і народився на світ вже зовсім готовим, в віцмундирі і з лисиною на голові». Так і прожив би він спокійно до кінця днів, якби не історія з шинеллю.
Сильні морози допомогли Башмачкіну помітити, в якому убогому стані була його шинель. У що б то не стало, йому необхідно було дістати нову, хоча для нього це було дорогим задоволенням. Так у чиновника з’являється мрія, яка повністю опановує його думками. Вперше у Акакія з’явилася життєва цінність, яка наповнила сенсом його існування. Навіть його зовнішність змінилася: «він немов став новою людиною, гордість і почуття власної гідності на час з’явилися в ньому».
Але, не встигнувши насолодитися радістю свого нового життя, герой стикається з черговою несправедливістю. Шинель вкрали. Акакій Акакійович намагається шукати допомоги у будочника, пристава, у «значної особи», але залишається на самоті зі своїм горем. Відчувши образи і приниження з боку «значного особи», нещасний Башмачкін незабаром занедужує і вмирає.
Саме в сцені його розмови з генералом в найбільшій мірі виявляється трагічність долі «маленької людини». І тільки в передсмертному маренні Акакій Акакійович починає вимовляти образи на адресу безжального чиновника, тільки в смерті він здатний бунтувати і мстити.
Не зумівши постояти за себе за життя , Акакій Акакійович прийшов мстити після смерті, зриваючи шинелі з чиновників. Сенс фантастичного фіналу полягає в тому, що життя навіть найнезначнішої людини має цінність і вона повинна відстоювати своє право називатися людиною в найвищому значенні цього слова.
Помстившись «значній особі», Башмачкін розвіяв убогі уявлення про свою ницість і став для мільйонів ображених і принижених людей героєм, здатним відплатити по заслугах гнобителям народу і постояти за свої права, виступивши проти несправедливості і нелюдяності навколишнього світу. Адже у нього не просто вкрали шинель – у нього вкрали життя. Він ніколи не мріяв, не ставив високих цілей, не міркував про піднесене, намагаючись покірно служити і виконувати свою роботу, зносячи знущання і приниження.
Виступаючи з різкою критикою суспільного устрою, М. Гоголь закликає все людство звернути увагу на маленьких, невпевнених, одиноких, позбавлених захисту і опори людей, що живуть поруч з нами і потребують співчуття та допомоги.
Акакій Акакійович настільки звикся з відведеною йому соціальною роллю, що переписування навіть доставляло йому задоволення, перетворилося на хобі. Його не цікавив ні сенс його роботи, ні зміст паперів, і якщо йому пропонували завдання, що вимагають розумового навантаження або творчості, він починав турбуватися і нервувати, а тому вважав за краще формальне переписування: «Ні, краще дайте я перепишу що-небудь».
Будучи вихований у дусі покори начальству, він не просто зносить знущання своїх товаришів по службі, а й ніби не помічає їх і не говорить з ними. Живучи у своєму «маленькому світі», Акакій Акакійович «жоден раз в житті не звернув уваги на те, що робиться щодня на вулиці», і лише в «переписуванні бачився йому якийсь свій різноманітний і приємний світ».
Іронічна посмішка автора звучить при описі вибору імені для Башмачкіна. Мати не могла вибрати йому ім’я, і довелося назвати його на честь батька, що є символом консервативності і сліпого походження традиції. Прізвище його – Башмачкін – явно говорить про невисоке його походження. Його юність пройшла настільки непомітно, що в департаменті думали, що «він, видно, так і народився на світ вже зовсім готовим, в віцмундирі і з лисиною на голові». Так і прожив би він спокійно до кінця днів, якби не історія з шинеллю.
Сильні морози допомогли Башмачкіну помітити, в якому убогому стані була його шинель. У що б то не стало, йому необхідно було дістати нову, хоча для нього це було дорогим задоволенням. Так у чиновника з’являється мрія, яка повністю опановує його думками. Вперше у Акакія з’явилася життєва цінність, яка наповнила сенсом його існування. Навіть його зовнішність змінилася: «він немов став новою людиною, гордість і почуття власної гідності на час з’явилися в ньому».
Але, не встигнувши насолодитися радістю свого нового життя, герой стикається з черговою несправедливістю. Шинель вкрали. Акакій Акакійович намагається шукати допомоги у будочника, пристава, у «значної особи», але залишається на самоті зі своїм горем. Відчувши образи і приниження з боку «значного особи», нещасний Башмачкін незабаром занедужує і вмирає.
Саме в сцені його розмови з генералом в найбільшій мірі виявляється трагічність долі «маленької людини». І тільки в передсмертному маренні Акакій Акакійович починає вимовляти образи на адресу безжального чиновника, тільки в смерті він здатний бунтувати і мстити.
Не зумівши постояти за себе за життя , Акакій Акакійович прийшов мстити після смерті, зриваючи шинелі з чиновників. Сенс фантастичного фіналу полягає в тому, що життя навіть найнезначнішої людини має цінність і вона повинна відстоювати своє право називатися людиною в найвищому значенні цього слова.
Помстившись «значній особі», Башмачкін розвіяв убогі уявлення про свою ницість і став для мільйонів ображених і принижених людей героєм, здатним відплатити по заслугах гнобителям народу і постояти за свої права, виступивши проти несправедливості і нелюдяності навколишнього світу. Адже у нього не просто вкрали шинель – у нього вкрали життя. Він ніколи не мріяв, не ставив високих цілей, не міркував про піднесене, намагаючись покірно служити і виконувати свою роботу, зносячи знущання і приниження.
Виступаючи з різкою критикою суспільного устрою, М. Гоголь закликає все людство звернути увагу на маленьких, невпевнених, одиноких, позбавлених захисту і опори людей, що живуть поруч з нами і потребують співчуття та допомоги.
