5 книжок, які я б радила прочитати кожному державослужбовцю в Україні
Насамперед, я порадила б перечитати новели Василя Стефаника, особливо «Камінний хрест». А місце, де розповідається про спадок, який одержав герой, взагалі б вимагала вивчити напам’ять. Чому? Пам’ятаєте, що одержав Іван від своїх батьків? І не тільки одержав, але й прийняв його? На високому пагорбі невеличку ділянку землі, де нічого не родило. Він був єдиним, хто прийняв цей дар предків. І все життя працював на ньому, старанно, невсипущо, гірко, страшно, – поки нікому не потрібний пагорб не став родючою нивою.
На цьому прикладі, мені здається, українські державослужбовці мали б вчитися такої ж наполегливої, самовідданої праці. Кожен повинен чесно обробляти свою ділянку доти, поки вона не стане нивою.
По-друге, варто завжди читати романи Еріха Марії Ремарка. Не суть важливо, який саме – можна «Чорний обеліск», можна «На Західному фронті без змін».
Я люблю «Три товариші». Думаю, високопосадовцям варто час від часу читати правдиві й суворі слова про те, що в житті найважливіші й найдорожчі моменти напрочуд прості – їжа, коли ти голодний, гаряча кава, коли ти перебуваєш далеко від дому, і твій друг, який не задумуючись продасть «Карла», щоб допомогти тобі…
Третя. Звісно, ніколи не минайте книги Оноре де Бальзака. В «Шагреневій шкірі» я б трохи переробила сюжет: їй варто було б зменшуватись тоді, коли службовець не вислухав уважно відвідувача, коли не виконав своїх обов’язків, коли вимагав хабаря, коли державним коштом десь відпочив…
Думаю, ніхто б не ризикнув більше бути неуважним, грубим, хамовитим, байдужим.
До речі, доцільно з цього приводу поцікавитися і Федором Достоєвським, особливо «Злочином і карою». Мені здається, що найбільша кара – це власна забруднена совість, яка не дає й миті забуття, ні хвилі перепочинку. Адже людина може обдурити оточуючих, суддів, прокурорів, але ж сама вона все про себе знає, і як важко щодня носити у собі моральні кайдани.
А п’ята книга – це «Кобзар». Бо Шевченко, без перебільшень, наше все.
І ще я б хотіла, щоб частіше зверталися до «Одіссеї» Гомера. Розповідь про перебування команди Одіссея в лотофагів і про жовті лотоси забуття актуальна й сьогодні, як ніколи.
І ще. Я часто думаю: яким мав бути чоловік, аби його повернення чекали 20 років? Якою мала бути Пенелопа, щоб зберегти чистим свій дім, свого сина, своє почуття, незважаючи на війни, облоги, страх, смерть?
Одіссей і Пенелопа можуть стати хорошим прикладом високих моральних принципів, вірності, честі, терпіння, – китів, на яких будуються хороші сім’ї…
Але, даруйте, це вже шоста книга.
На цьому прикладі, мені здається, українські державослужбовці мали б вчитися такої ж наполегливої, самовідданої праці. Кожен повинен чесно обробляти свою ділянку доти, поки вона не стане нивою.
По-друге, варто завжди читати романи Еріха Марії Ремарка. Не суть важливо, який саме – можна «Чорний обеліск», можна «На Західному фронті без змін».
Я люблю «Три товариші». Думаю, високопосадовцям варто час від часу читати правдиві й суворі слова про те, що в житті найважливіші й найдорожчі моменти напрочуд прості – їжа, коли ти голодний, гаряча кава, коли ти перебуваєш далеко від дому, і твій друг, який не задумуючись продасть «Карла», щоб допомогти тобі…
Третя. Звісно, ніколи не минайте книги Оноре де Бальзака. В «Шагреневій шкірі» я б трохи переробила сюжет: їй варто було б зменшуватись тоді, коли службовець не вислухав уважно відвідувача, коли не виконав своїх обов’язків, коли вимагав хабаря, коли державним коштом десь відпочив…
Думаю, ніхто б не ризикнув більше бути неуважним, грубим, хамовитим, байдужим.
До речі, доцільно з цього приводу поцікавитися і Федором Достоєвським, особливо «Злочином і карою». Мені здається, що найбільша кара – це власна забруднена совість, яка не дає й миті забуття, ні хвилі перепочинку. Адже людина може обдурити оточуючих, суддів, прокурорів, але ж сама вона все про себе знає, і як важко щодня носити у собі моральні кайдани.
А п’ята книга – це «Кобзар». Бо Шевченко, без перебільшень, наше все.
І ще я б хотіла, щоб частіше зверталися до «Одіссеї» Гомера. Розповідь про перебування команди Одіссея в лотофагів і про жовті лотоси забуття актуальна й сьогодні, як ніколи.
І ще. Я часто думаю: яким мав бути чоловік, аби його повернення чекали 20 років? Якою мала бути Пенелопа, щоб зберегти чистим свій дім, свого сина, своє почуття, незважаючи на війни, облоги, страх, смерть?
Одіссей і Пенелопа можуть стати хорошим прикладом високих моральних принципів, вірності, честі, терпіння, – китів, на яких будуються хороші сім’ї…
Але, даруйте, це вже шоста книга.
