Похвала Мольєрові
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він неухильно йшов за своїм покликанням, за своєю долею, навіть нехтуючи зверхністю «безсмертних», навіть чуючи вслід прізвисько «комедіант»…
Бо ціную в людях цілеспрямованість.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що дружбу з принцами і можновладцями не вважав досягненням; що – молодий і красивий – витратив батьківський спадок на «Блискучий театр». І сидячи у борговій ямі, не жалкував за грошима, а тільки скучав за сценою.
Бо ціную в людях мужність.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що після невдач він не відступився від мрії, він сам кинув виклик долі; і став не тільки актором, а ще й драматургом.
Бо ціную в людях послідовність і наполегливість.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що його ставлення до провінційних глядачів і до Людовіка XIV було однаковим, бо і перші, і другі сміялися щиро й сердечно.
Бо ціную в людях незалежність і сміливість.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він був милосердним до заздрісників.
Бо ціную в сильних людях здатність прощати і не відповідати злом на зло.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він залишив по собі Тартюфа і Жердена, Гарпагона і Скапена, – через його образи нинішнім читачам буде легше розрізняти сьогодні скупих і злих, лицемірних і підступних людей серед нас, зло і добро.
Бо ціную в людях талант.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він не зрадив сам себе 17 лютого 1673 року (невдала вистава «Тартюфа»).
Бо ціную в людях силу духу.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що тіло його для поховання несли вночі на неосвячене кладовище, що не відпустили душі гріхів і останній путь його в чомусь нагадує шлях на Голгофу.
Бо ціную в людях людяність.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що «для Його слави не потрібно нічого, а для слави світової літератури потрібен ВІН».
Бо ціную в людях цілеспрямованість.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що дружбу з принцами і можновладцями не вважав досягненням; що – молодий і красивий – витратив батьківський спадок на «Блискучий театр». І сидячи у борговій ямі, не жалкував за грошима, а тільки скучав за сценою.
Бо ціную в людях мужність.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що після невдач він не відступився від мрії, він сам кинув виклик долі; і став не тільки актором, а ще й драматургом.
Бо ціную в людях послідовність і наполегливість.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що його ставлення до провінційних глядачів і до Людовіка XIV було однаковим, бо і перші, і другі сміялися щиро й сердечно.
Бо ціную в людях незалежність і сміливість.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він був милосердним до заздрісників.
Бо ціную в сильних людях здатність прощати і не відповідати злом на зло.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він залишив по собі Тартюфа і Жердена, Гарпагона і Скапена, – через його образи нинішнім читачам буде легше розрізняти сьогодні скупих і злих, лицемірних і підступних людей серед нас, зло і добро.
Бо ціную в людях талант.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що він не зрадив сам себе 17 лютого 1673 року (невдала вистава «Тартюфа»).
Бо ціную в людях силу духу.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що тіло його для поховання несли вночі на неосвячене кладовище, що не відпустили душі гріхів і останній путь його в чомусь нагадує шлях на Голгофу.
Бо ціную в людях людяність.
Я схиляю голову перед Мольєром через те, що «для Його слави не потрібно нічого, а для слави світової літератури потрібен ВІН».
