Твір-опис за картиною О. Нечипоренка «Осінній наспів»
Добре опинитися у розпал золотої осені біля лісного озерця. Після довгої дороги на березі улаштовуємо привал. Сідаємо на повалене дерево і завмираємо у німому захопленні. У дзеркалі води — золоті відблиски природи, що в’яне. В озері міниться золотими барвами листя старих величезних дерев. Вони — мов вартові озера. Дерева майже впритул підійшли до води і застигли біля самісінького берега. -Берег озера облямований ше блідо-зеленими заростями, шо також віддзеркалюються у воді. Але ця зелень не в змозі суперничати із золотом природи, що квітне своїм останнім, осіннім цвітом. Здається, золоті злитки обтяжують гілки дерев. Зовсім близько до озера підійшли розкішні кущі верби.
А згори в озерну гладінь дивиться небесна синява. Здається,’ що від цієї синяви віє морозцем. Синій морозний подих неба приглушують великі білі хмари. Вони також відбиваються в озері. Білизна хмаринок наче нагадує про близький холод, про білий сніг. Я вдивляюсь у цю красу золотої осені і відчуваю, шо чогось не вистачає. Птахів! Проте озеро не самотнє — його не покинули дикі качки. Просто вони десь ховаються у заростях. Чується плескіт води. Це, мабуть, риба плескотить, вистрибуючи з води, або качка, а може, налетів вітерець та й вдарив водо об берег. Озерна вода і справді трохи брижиться, але це не заважає роздивиті в ній дерева, хмарки. Від озера й дерев, шо таємниче темніють удалині, віє спокоєм, затишком. Ми знаємо, що кожен осінній день неповторний, можливо, до ранку листя поте ніє від нічних заморозків, крони дерев порідіють ще більше.
А згори в озерну гладінь дивиться небесна синява. Здається,’ що від цієї синяви віє морозцем. Синій морозний подих неба приглушують великі білі хмари. Вони також відбиваються в озері. Білизна хмаринок наче нагадує про близький холод, про білий сніг. Я вдивляюсь у цю красу золотої осені і відчуваю, шо чогось не вистачає. Птахів! Проте озеро не самотнє — його не покинули дикі качки. Просто вони десь ховаються у заростях. Чується плескіт води. Це, мабуть, риба плескотить, вистрибуючи з води, або качка, а може, налетів вітерець та й вдарив водо об берег. Озерна вода і справді трохи брижиться, але це не заважає роздивиті в ній дерева, хмарки. Від озера й дерев, шо таємниче темніють удалині, віє спокоєм, затишком. Ми знаємо, що кожен осінній день неповторний, можливо, до ранку листя поте ніє від нічних заморозків, крони дерев порідіють ще більше.
