«Немає більше просветляющего, що очищає душу почуття, як те, що відчуває людина при знайомстві з великим художнім твором» (По ліриці Фета) – Фет Панас

Навіть і не згадаю тепер, коли вперше довелось познайомитися з поезією Панаса Опанасовича Фета. Скільки себе пам’ятаю, стільки захоплююся цим талантом. У самі важкі мінути мене підтримують ці світлі, майже невагомі рядки:

Я прийшов до тебе із привітом,

Розповісти, що сонце встало,

Що воно гарячим світлом

По аркушах затріпотіло…

Основними темами творчості поета були природа й любов. Але А. А. Фету вдавалося якимось, не веденим нікому, образом з дивно тонким чуттям синтезувати обоє ці почуття у своїх віршах, кожне з яких нагадує легчайшее мереживо, наскрізь пронизане сонячним світлом. Адже не зрячи ж його вважають одним з родоначальників російського імпресіонізму, що, як відомо, заснований на враженнях від навколишнього світу, передачі їх у живих, що запам’ятовуються образах і різних відтінках висвітлення. Все це є в лірику Фета. Вона надзвичайно мальовнича в цьому змісті:

…Ця міць і дня й світла,

Цей синій звід…

Або:

Опівнічне світло, ти той же день:

Білій лише блиск, чернее тінь…

В основі фетовской поезії – ідея про нерозривний зв’язок людини й природи. Поет відзначає у своїх добутках найменші зміни в стані природи – і тим самим відкриває нам переживання людської душі:

…Розповісти, що сонце встало…

…Розповісти, що ліс прокинувся…

И тут же:

…Розповісти, що з тією же пристрастю,

Як учора, прийшов я знову,

Що душу всі так само щастю

И тобі служити готова…

Лірик відмінно знає, про що пише, адже все своє дитинство він провів у надзвичайно гарному місці, богатом на розкішні пейзажі, – у маєтку батька – поміщика в селі Новоселки Орловської губернії

Разюча чуттєвість, щиросердність, тонкість сприйняття. Вірші Фета неспішні, дія начебто завмерла, щоб показати нам всю принадність пейзажу; світло томливо розтікається по картині, як густий кисіль; тут панують приглушені фарби, півтони… Так і хочеться забути про всім і стати героєм, наприклад, такого вірша:

Яка ніч! Як повітря чисте,

Як сріблистий дрімає аркуш,

Як тінь чорна прибережних верб,

Як безтурботно спить затока…

Талант лірика полягає не тільки в тім, що він описує, але й у тім, як він це робить. В А. А. Фета була чудова забава – писати вірші без єдиного дієслова, одними назывными пропозиціями. Ну хто ж не пам’ятає:

Шепіт, боязке дыханье,

Трелі солов’я,

Срібло й колыханье

Сонного струмка

Тут абсолютно не важлива дія. Хто куди пішов, хто що сказав – це так нудно, так приземленно. Нам цього не треба, ми прагнемо нагору: розчинитися в цьому вітерці й злитися із природою. У наш жорстокий час нам так не вистачає романтики, так чому б не заповнити цю недостачу чудесними віршами російських поетів, таких, наприклад, як А. А. Фет, Ф. И. Тютчев, А. А. Блок?