Образ Російської землі в пам’ятнику Древньої Русі «Слово об полицю Игореве» – Слово об полицю Игореве

Пам’ятник Древньої Русі «Слово об полицю Игореве» був написаний у часи міжусобних воєн князів. Половці постійно розоряли мирне населення росіян сіл і міст. В «Слові…» розповідається про похід на половців князя Ігоря Святославовича. Героєм «Слова…» є не єдиний персонаж, а вся Російська земля. Автор на перше місце ставить не якого – небудь князя, а образ Російської землі. Добуток перейнятий глибокою любов’ю до російського народу. Образ страждаючої Батьківщини проходить через весь добуток

Силою й мужністю наділила Російська земля князя Ігоря, що «повела полки рідного краю, половецьким землям загрожуючи». Рідна природа почуває майбутню поразку князя. Вона намагається «зупинити» його. У день походу відбулося сонячне затьмарення:

Серед білого дня нічна тінь

Ополченья росіяни покрила

Звірі й птахи намагаються запобігти лиху, що нависло над військом Ігоря:

Птаха, піднімаючись над дубами,

Розвіваються з лементом жалібним своєї

По ярах вовки завивають,

Лемент орлів доноситься з імли…

Опис природи в «Слові…» тісно пов’язане з подіями, що відбуваються. Природа вболіває про поразку князя:

Степ поник, жалості повна,

И дерева галузі схилилися

Вони ж радуються звільненню Ігоря з полону:

И, світанок веселий возвещая,

Солов’ї радіють удалечині.

Автор наділяє птахів і звірів людськими якостями. Навіть ріка Донець розмовляє із князем. Ярославівна звертається до Сонця, Вітру, Дніпрові як до живих істот:

Що ти, Вітер, злобливо повеваешь…

…Стріли половецькі здіймаєш,

Мечеш їх на російські полки?

Тварини допомагають Ігорю втекти з полону, оберігають його під час шляху:

Страж йому був гоголь над водою,

Чайку князя в небі стерегла

Автор показує, як неосяжні простори Російської землі. Він описує події, що відбуваються в різних неї куточках

Сьогодення Росіянці землі тісно пов’язане з її минулим. Автор розповідає про подвиги Святослава, що «поганих ратей не щадив». Князь Святослав засуджує синів за несвоєчасний похід:

Не з великої честию в бої

Вражу кров на землю проливалися

Незлічимі лиха несуть Російській землі князівські розбрати:

Але не разом їхні прапори хлюпають,

Нарізно співають їхня копія й блищать

У єдності бачить автор силу й міць Батьківщини. Він звертається до російських князів із закликом припинити міжусобиці й об’єднати сили для боротьби із загальним ворогом:

Устаньте, государі, у злат стремень

За образу в цей чорний день,

За Російську землю…

У центрі оповідання коштує образ російського народу. Це прості хлібороби. Вони страждають через князівські розбрати:

Століття людський у крамолах став недовгий

И не стало життя нам багатої,

Рідко в поле виходив оратай…

Замість зерна поля засіяні костями, а замість урожаю «зійшов посів великими скорбями».

Незважаючи на позбавлення й негоди, російський народ мужньо захищає свою Батьківщину. Князівська дружина – це прості русичи:

А куряне славні –

Витязі справні…

…Виросли як воїни,

З кінця списа вигодувані

Ідучи в похід, вони прощаються з Батьківщиною:

Про Російська земля!

Ти вже за пагорбом

Росіяни жінки оплакують убитих синів:

Плаче мати над темною рекою,

Кличе сина – юнака в імлі…

Разом з матерями вболіває про загибла й Російська земля:

Стогоном стогне мати – земля сира,

Мутно ріки швидкі течуть…

Плач Ярославівни – це скорбота всіх російських жінок про полонених і загиблих воїнів. Народ радується поверненню князя Ігоря з полону:

В’ються пісні з далекого Дунаю…

…І країни раді, И веселі грады.

Пам’ятник Древньої Русі «Слово об полицю Игореве» залишиться безсмертним добутком. Він відбиває події минулих років. У добутку описується мужність російських воїнів, поэтизирована краса російської природи, тут усе наповнено почуттям суму й радості. Жодне давньоруський добуток не може зрівнятися з «Словом…» по поетичній моці, красі, мудрості. Історичний пам’ятник «давно минулих днів» залишається надихаючою силою для російського мистецтва й продовжує жити й у наш час у серцях і розумах народу