Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя (4)

І Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух. Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Вони пронизують усю його творчість. Проте найяскравіше, найоригінальніше проблема щастя висвітлена у трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», у байках, а також у латиномовних віршах. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, … не мандруй по єрусалимах», бо, на думку Г. Сковороди, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим. Ця думка культивується автором у найрізноманітніших варіаціях, біблійних тезах, сентенціях, але, мабуть, найлаконічніше вона передана у формулі: «Щастя твоє і світ твій, і рай твій і Бог твій всередині тебе є». За Сковородою, спізнати щастя, досягти його —це означає дослухатися до голосу серця (внутрішнього голосу, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії зі світом, природою, Богом, людьми), бо тільки те приносить щастя, що передбачено тобі «блаженною натурою». Те, чого прагнеш, з тобою. Воно, друже, — всередині тебе, Якщо задоволений долею, будеш спокійний. Не той щасливий, хто бажає кращого, А той, хто задоволений тим, чим володіє. («Дізнайся, що називаю щасливим життям») Проте для істинно щасливого життя потрібні також мудрість і знання. Сковорода розумів прогресивне значення науки і культури, але більше уваги приділяв мудрості, яку сприймав як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя. Саме мудрість, як вважав мислитель, потрібна для іншої передумови щастя — вибору свого «сродного» (природного, натурального) місця в житті та суспільстві. «Сродна праця» приносить радість, щастя, додає сил, впевненості, наснаги, «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». Бо з людиною Бог, і «Без Бога ні до порога, а з ним ходить за море», як підкреслює Сковорода. Ці та інші ідеї трансформував мислитель у своїх байках «Собака і Кобила», «Дві курки», «Жайворонки», «Орел і Черепаха». А джерелом світогляду мислителя була, безперечно, Біблія, яку він сприймає як найдосконаліший поетично-алегоричний світ, у якому й закодована Істина. Біблійні сюжети, мотиви, ідеї переплавлялися в горнилі непересічного таланту філософа на самобутні як за ідейно-тематичним спрямуванням, так і за художньою формою твори. Сковорода став провідником Просвітництва в Україні, ідейного руху, який прагнув покращити суспільство, допомогти людині усвідомити, що вона сама — творець свого щастя. Філософ декларував самоцінність кожної особистості, радив дивитись на себе та на своє життя з повагою. Сам він не спокусився ні славою, ні грошима; найдорожчим скарбом для нього була чиста душа як запорука щастя. Г. Сковорода воістину «жив, як учив, а учив, як жив». Мабуть, тому в громадській свідомості він залишився як «мандрівний філософ», як мудрець, який все своє життя присвятив навчанню людей моральності. …Не мав нічого. Окрім свого сумління та незрадливих, швидких і чистих, як березневий струмок, дум. Він був страждальцем, мучеником за всю біду, за всю неправду, за все лихе, що діялося на білім світі. А водночас людиною щасливою, бо відчував гармонію зі світом, людиною, яка пізнала осяяння і просвітлення від Бога. Недаремно на його надгробку викарбувані слова: «Світ ловив мене, та не спіймав». II Є діла, які не меркнуть, Є слава, яка не в’яне, Є люди, які втілюють у собі Цілий світ розуму і добра… (Народна мудрість) Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків «спорідненої праці» — як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності. Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі люд