Короткий зміст Пригода Цветаева М. І
Готель; ніч; Італія; рік 1748 – й. Головний герой – Джакомо Казанова, двадцяти трьох років, справжній, извлеченнный з IV тому власних його мемуарів і доповненою, домальованою жіночою мрією про вічний Казанове, спить, роняючи з губ жіночі імена. Його неспокійний сон перериває гусар Анри, по першому враженню – юний пустотливий ангел у мундирі. Казанова у хвилюванні: «Ви кредитор? Ви злодій? Ви гірше: / Ви чийсь чоловік! Ні, гарні для чоловіка. / Навіщо ви тут? Навіщо на ложі / Сходить цей місячний промінь?» Діалог, як місячне світло, сплітає примхливі ритмічні візерунки. Знаменитий герой – коханець зі сну сліпнув, і нічний візитер змушений сам відкритися: « Анри – Генриетта»… Казанова спалахує скоропалительным любовним вогнем. Легковажний (покамест гаданий легковажним) янголя упархивает у вікно.
Наступним вечором. Казанова наполегливий, Генриетта ухильна, він захоплений, вона ніжно глузлива: «Я ніколи так жагуче не любив, / Так ніколи любити вже не буду…» За допомогою балакучих модисток відбувається перетворення гусара в блискучу даму. Тихо вкрадається питання: «Хто ти?» – «Таємниця». …Хто б вона не була, вона – досконалість. Виконана тонкої принадності; чемна тією вишуканою чемністю, що панувала в зачарованому світі замків і парків; дотепна, розумна; музична, як сама музика, – вона скоряє всіх блискучих гостей аристократичної пармской вілли, де хазяїн – горбань, випадковий знакомец, дає прийом до її честі. Оркестр легко роняє «перлини менуету», недбало тчуться шовкові нитки тонких мовлень, як раптом: «До вас посланий з листом. / – А! Сім печаток! / Казанове. / Моя любов, – розстатися ми повинні». Останнє прощання – на «дорожньому розвалі», у готелі «Терези». Казанова в тузі молить залишитися з ним ще хоч ненадовго, вона непохитна – отчого? Атмосфера таємниці згущається… Кільце, не прийняте їм назад, вона кине в завіконну ніч, але раніше того алмазною гранню вичертить на склі якісь швидкі слова – записку в майбутнє, на які Казанова, захоплений розпачем, не зверне уваги… Але справді, чому розлука так неминуча? Чому їй повинне піти? Хто вона, нарешті? Може бути, прийшла з іншого століття? Недарма їй відомо прийдешнє: «Коли – небудь, у стародавніх мемуарах, / Ти будеш їх писати зовсім сивий, / У богом забутому замку на чужині…» Може, місячна Генриетта – це лірична маска Цветаевой, її мрія пр самій себе: володарці серць, що спокусила Казанову? «Даю вам клятву, що тобі приснюся!» …Тринадцять років через у ту ж кімнату того ж готелю Джакомо приводить свою тисяча першу подругу. Їй сімнадцять років, вона чарівна, бідна, жадібна – до грошей, насолод, плотських утіх. Він – ще Казанова, але вже як би загальний: професійний коханець, що не спалахує серцевим вогнем, а тільки пышет тілесним жаром… За вікном сходить місяць, высвечивает надряпані на склі слова: «Забудеш і Генриетту…» Приголомшення: «Або я осліп?» – вибух, пристрасть, миттєво колишній Казанова наповнюється колишнім бурхливим розпачем. Дівчисько в страху й сльозах, хоче бігти. Але жагуча бура стихла, Казанова вже повернувся з минулого, уже знову готовий розважатися з тисяча першої… І утішена красуня, звичайно, не може удержати цікавості: «А що це за букви?» – «Так – єдині – єдину – єдина – єдиний – одне – єдине – пригода».
